Коли я вийшов з хати, підбігло до мене п’яти-шести- річне дівчатко, донечка господині з першої хати, і сказало, щоб я скоро втікав, бо зза Буга йдуть большевики. Це господиня українка з власної ініціятиви провела вже в міжча- сі розслідження терену, спостерегла, чи довідалась, що, зза Буга надходять большевики, і негайно остерегла мене.
Я з успіхом повернувся в ліс і позвітував ройовому. Він звинно видряпався на вершок найвищого дерева і став розглядати далековидом вказаний відтинок терену. На щастя, терен у цьому місці був досить відкритим і ройовий скоро ствердив, що інформація правильна. Негайно заалярмо- вано командування нашої частини. Наш рій відтягнено з надто висуненосо становища й долучено до решти. Знаючи, звідки йтиме головний наступ большевиків, наше командування перегрупувало рої. Підтягнено кулемети. Ми залягли в нашвидку приготованих становищах, з готовими до стрілу крісами та скорострілами в руках.
Ми добре замаскувались в кущах, обсипаних пожовклим листям, що його саме пострушували зі себе дерева. Большевикам же треба було проходити від шляху чистим полем.
Поміж дерева побачили ми вкоротці розстрільну. Підходили поволі, обережно. їхні гранатомети заграли, обпльовуючи наш ліс Гранатами. Та большевики, видно, не припускали, що ми на самому краю лісу. їхні гранати зі свистом пролітали понад нас і розривались у лісовій гущі. Ми не відповідали зовсім. Ждали.
А большевицька лава підсувалась розстрільною все ближче. Ось видно вже поодинокі постаті: пізнаємо, що це не звичайні фронтові частини Червоної Армії, але самі спец-відділи НКВД. Значить, — бій буде безпощадний.
У нас гробова тиша. Строгий наказ: видержати нерво- во і, не зраджуючи нічим наших становищ, підпустити ворога якнайближче. Щоб — не марнувати набоїв.
Большевицька лава на хвилину задержалася, а тоді починає з шаленим вереском бігти до лісу. „Вперйод!” „За Сталіна!” „За родіну!” — розлягається по лісі, як виття голодних вовків.
Вони вже зовсім близько. Вже можна розпізнати поодинокі обличчя!
Рука нервово дригає на прикладі кріса...
І тоді — наш командант вистрілює ракету, умовлений знак для відповіді.
Гримнула з кущів крісова сальва, заторохкотіли наші скоростріли. Большевицька лава хитнулась і, як скошений покіс, упала додолу: одні — вбиті, другі — ранені, інші — залягли. Як косою втяв вигуки „За Сталіна!”, а замість них — понеслись стогони і зойки ранених.
Але большевицькі лави густі. Наш несподіваний і цільний удар з близької віддалі завдав їм великих втрат. Та вони тільки задержались, перемішались і, залишаючи своїх вбитих і ранених на місці, сунуть знову в наступ. Цим разом вже криючись, в лежачій поставі. На допомогу їм підсувається танкетка. Один з наших ройових зірвався, щоб відступати перед переважаючими силами, за ним ще кілька. Та їхні сусіди схопили їх за ноги, ті падають і, опанувавши свою схвильованість, займають знов свої позиції і б’ють по большевицькій лаві.
Большевицька танкетка врізується між нас у кущі. Та ми приготовані й на зустріч з танками: танкетку вітають своїми гостинцями наші „панцерфавсти”, приложені майже до самої стіни танкетки, і вона швидко втихає. її загибіль приходить на очах наступаючих большевиків, і це їх міцно депримує. їхнє командування вистрілює ракети- знаки по підмогу. Большевицька лава задержується нерішуче на місці.
