Сотня командира Веселого входила в склад куреня Рена. Командир її сот. Веселий, це колишній старшина 1-ої Української Дивізії УНАрмії, якому вдалося з кількадесятьма вояками після бою під Бродами прорватись з оточення та з повним вирядом перейти до УПА. Тут одержав він псев* до „Веселий” ізза веселої вдачі, за яку його стрілецтво дуже любило.
Пізньою холодною осінню 1944 р. наша сотня одержала наказ: вживаючи всіх можливих засобів, щоб вдержати повний склад та бойову готовість, перейти на новий терен дії, призначений їй Командою УПА — .на Лемківщину.
Рейд почався в другій половині жовтня, а закінчився в кінці грудня 1944 р.
Крізь застави Ч. А. та військ М. В. Д. сотня продерлася щасливо, маючи лише кількох ранених друзів. їх перет- ранспортовано в иезпечніший терен і віддамо під опіку Українського Червоного Хреста.
Для більшости стрільців Лемківщина це була незнана земля. Подоляки, волиняки й наддніпрянці уявляли собі цей обшир сильно спольоінізованим. Дехто з друзів навіть неохоче вирушав туди, але наказ для вояка святий.
* *
*
Перші дні перебування сотні на Лемківщині були важкі, криваві.
При переправі через Сян, в селі Хміль, сотня зудари- лась з великою кількістю військ М. В. Д., які стаціонували в селі Бандрів, і змушена була відійти в гористий, покритий лісом терен. Тому, що приспішемий марш втомив стрілецтво, довелося зарядити відпочинок. Командир сотні й командири чот вибрали місце відпочинку на одному верху, в околицях сіл Наринське, Проісне і Древник. Стрілецтво докраю виснажене маршем, прийняло із вдоволенням наказ. На вершку гори найдено два господарства, у яких заквати- рувалась більшість складу сотні.
Проте відпочинок був короткотривалий.
Ворог, у складі коло двох батальйонів, якому показав дорогу польський „сексот”, по двох годинах часу вже був на місці нашого постою. Господарство, де примістилась чота чот. Вовка та 2 рої частини Прикуп, було окружене з усіх сторін. Короткий вигук заалярмував відпочиваючих стрільців. Через хвилину друга й третя чоти знайшлися під градом куль, які посипались з ворожих кулеметів. Ворожі крики „здавайсь” були приглушені повстанським „на прорив!” Заклекотіла зброя повстанців. Стрілець Циган тримав міцно свойого „Дехтярьова” і холоднокровно обстрілював ворога. Та не довго прийшлося йому обороняти своїх друзів. Цей син Зеленої Буковини згинув прошитий ворожою кулею таки в лемківській „хижі”. Разом із ним впали інші друзі,згинула також господиня, тримаючи на руках маленьку дитину. Господарство селянина — лемка замінилось в згарище, де спопеліли тлінні останки кількох наших побратимів.
Проте, перший сніг 1944 року наситився і кров’ю ворога; за напад на нас він заплатив дорого. Після півгодинного кривавого бою,наша сотня вирвалась з окружения і зайняла становища на горі Маґура, в околиці сіл Проісте і Двер- ник. Надворі темніло. Мороз кріпшав. Стрілецтво піднімалось із своїх снігових становищ і, несучи та підтримуючи ранених друзів, посувалось в напрямі Царинське.
Мешканці того малого лемківського села вже знали про прихід сотні, а теренова сітка ОУН приготовила бойовикам вечерю. Гостинна вечеря була скромна. Бо й чим іншим наші селяни мали кормити своє військо, як не „стульниками”, чи капустою? Під час переходу фронтів ворог пограбував усе. Селяни, які напевно уперше на свої очі мали змогу приглядатись засмаленим обличчям повстанців, раділи і щиро віддавали може й останній кусок хліба своїм дорогим гостям.
