Цей момент рішив використати наш командир. Падає наказ:
— Гранати!.. У наступ, на прорив!
Замість крісових сальв, гримають вибухи ручних гранат.
— Слава!...
І наші лави йдуть клином у наступ. Гранатами й багнетами промощуємо собі шлях. Нам помагає те, що ворог, наступаючи на ліс, розтягнув свої сили на велику довжину і тим послабив силу свого обруча. Розриваємо його в кількох місцях. В наші руки попадає два ворожі тяжкі ско- ростріли. Біля них вже наші скорострільчики: „пульомйоти” грають далі, але вже на обидва крила большевицької розс- трільної.
Большевики здезорієнтовані. Більшість з них обстрілює ліс прямо себе. Ніхто з них не зважується схопитись і йти на допомогу тим, крізь ряди яких ми пориваємось. В клекоті боротьби вони не в силі зорієнтуватись, що ми всі пішли на прорив з лісу клином. Ліс клекоче таємничо відгомоном бою на його передпіллі, лякаючи большевиків, що леда хвиля на них піде наступ повстанських частин теж з інших закутків лісу.
Ми щасливо прорвалися. Переглядаємо свої ряди. Прощаємо тих, що загинули в бою, — між ними й двох друзів неукраїнців: серба скорострільчика Мороза і німця, що залишився для нас Алексом і тоді, коли навчився зовсім поправно говорити по-українськи. Наші втрати в порівнянні з кривавими втратами ворога — неймовірно малі. Та все таки — за кожен більший бій платиться кров’ю і життям ...
Ворог ще не прийшов до себе. Жде на підмогу.
Та нам ждати нічого. Перевага ворожих сил величезна і в поєдинку на чистому полі нам пришилось би класти незмірно більшу данину крови й життя друзів.
Розділюємось на менші відділи і, використовуючи час, поки ворог переконається, що ліс вже порожній, від- маршовуємо в інші околиці.
Хресний вогонь першої зустрічі нашого відділу зі спец-частинами НКВД — за нами. Ідемо назустріч новим боям.
С. 3. Туча
БОЙОВЕ ХРЕЩЕННЯ СОТНІ КОМАНДИРА ВЕСЕЛОГО
В той час, коли на заході тріщав німецький фронт, коли під ударами альянтів валився німецький „Третій Райх” Україну заливала червона повінь. Ще із-за Карпат чути було гарматну канонаду, — ще не застиг у смертних судо» рогах брунатний наїзник, — а вже знайшлася Україна в війні з новим окупантом — червоною Москвою.
Вже від перших днів нової окупації в большевицькому запіллі діяли загони Української Повстанської Армії. Одною із тих численних сотень УПА була сотня командира Веселого. Ця сотня належала до перших, що занесли полум’я повстанської боротьби на найбільш висунені на Захід окраїни — на Лемківщину.
Як учасник тієї сотні, я хочу своїми спогадами пом’янути тих друзів, які, в рядах сотні із своїм командиром на чолі, відійшли у вічність, загинувши смертю Героїв Української Революції.
