Батьком цієї стрілецької сім’ї був під час Вечері найстарший віком роєвий Нагірний. Першою із колядок пролунало „Бог Предвічний”.
* *
*
По кількаденному постою в селі Кольниця, сотня перей- шла до села Смерек, яке більше відповідало для постою на довший час. Село Смереки також з усіх кінців було окру- жене густим, смерековим лісом. Тут, по короткому відпочинку, сотня приступила до військових зайнять. Вільні від вартівничої служби частини кожного дня виходили поза село і відбували стрілецькі вправи. Коли ж зі сторони ворога сподівалися наскоку, тоді по роях, чи навіть по чотах спеціальні інструктори переводили навчання по хатах.
В сотні ком. Веселого була деяка скількість учасників підстаршинської та старшинської шкіл УПА з 1944 року (вишкіл відбувся на горі Маґура, в околиці міст Долина — Болехів). Тож організовано з них групи інструкторів, яких завданням було вишколювати новобранців, що мали стати резервою пробоєвих частин УПА на майбутнє, а в той час входили в склад Самооборони (пізніші „Самооборонні Кущові Відділи”). Такі відділи Самооборони були зорганізовані майже по всіх довколичних селах: Вєтлина, Прислуп, Дворець, Луг, Смереки, Береги, Кольниця та інші. Ново- зорганізовані відділи рекрутувались переважно з молоді, але до них зголошувалися і старші, що мали силу та відвагу взяти в руки зброю.
Як молодь лемківських сіл захоплювалась боротьбою, свідчить хоч би факт, що після кількатижневого військового вишколу, коли сотні Веселого довелося звести нерівний бій з большевицькою „Червоною Мітлою” (назва „Червона Мітла” була прийнята тому, що завданням її було „по- червоному” вичищати терен від „банд бандєровцов”), то ці вишкільники, нарівні із загартованим бойовиком УПА, гідно відбивали ворожу атаку. Вчорашні „цивілісти” вже по кількаденному вишколі маршували в похідних колонах і під рівний вояцький крок співали „При УПА служили, кулемет носили”.
З приходом весни 1945 року нашу сотню навістила страшна недуга — тиф... Спочатку на цю недугу захворіло кілька стрільців, а далі вона розповсюднилась на всю сотню. По двох тижнях захворіло більше, як ЗО друзів. Щоб запобігти дальшому поширенню недуги, штаб куреня та сотні робив усі можливі протизаходи. В місцевій школі старанням сотенного лікаря Гоцула (згинув в бою під Вет- линою) зроблено для стрільців купіль. Всі їхні речі: убрання, плащ, палатки, шинелі мусіли бути продезинфековані. Хворих стрільців приміщено в окремих хатах. Ними опікувалися наші медсестри — подруга Олеся зі своєю товаришкою. Сотенний санітар (псевда не пригадую), який жертвенно ходив за хворими, вкінці захворів сам і по кількох днях помер. Помер від тифу найстарший віком між нами, 55-літній бунчужний (псевда не пригадую) і з ним молодий стрілець, син Поділля, друг Черемшина.
Таким чином із рядів нашої сотні важка недуга забрала тільки трьох дорогих друзів. Всіх інших вдалося врятувати.
Це діялось при кінці лютого та на початку березня 1945 року.
Морози слабли. Сонце підходило чимраз більше угору. Одного такого передвесняного дня, у вечірніх годинах село Смерек прощало сотню, що відходила в інше місце. Марщ був недовгий. У віддалі коло п’яти кілометрів від Смерека простягнулось мале сільце Струбовиська.
І тут гостинні лемки прийняли нас, чим тільки могли ... Населення було тепер певним, що може спокійно спати, бо знало, що озброєні польські грабіжницькі банди не відважаться „відвідувати” їхні комори. (В той час із частини польського населення 'рекрутувались озброєні банди, що грабували наші села).
