* * '
Ф
Година 2-га перед полуднем. Верхи, покриті білою плахтою снігу, стали міняти свої кольори з білого на чорний, такою масою підсувалась від сторони с. Прислуп в напрямі нашої оборонної лінії червона саранча. Спочатку вони повзли, закрадалися, примінювали різні пози, а потім, осмілившись, вже скупченою масою стали підходити до нас. Повстанська сотня спокійно вичікувала наказу свого командира.
„Бойци М. В. Д.”, наблизившись до нас на віддаль коло 500 метрів, відкрили кулеметний вогонь. Спочатку затуркотів один ;,Дехтярьов”, потім другий, третій. Ритму тій кулеметній оркестрі додавали легкі та важкі міномети, які обстрілювали наші становища й село. Стрільці прислухувались спокійно тій музиці. їхня зброя ще мовчала. Згідно з наказом, ворога належало припустити на близьку віддаль. І дійсно — ворожі лави все ближче підсуваються до нас. Ворог чується цілком певний.
По нашій оборонній лінії проходять дальші накази. Зорці звітують про віддаль ворога: „триста метрів... ліве крило ворожих військ 250 метрів... вже лиш 200 метрів”.
Повітря прорізав ракетний постріл. Це був наказ командира відкрити кулеметний, автоматний та крісовий вогонь. Тепер заговорила зброя повстанців! Ворожі лави відразу прорідшали, а озвірілі крики „за родіну, за Сталіна” втихали. Замість „вперйод!” почулося — ,,давай назад”. Перші ворожі лави в безладді відступали. Чути було крики, грубу московську лайку, прокльони на адресу „проклятих бандьор” та зойки ранених.
Але хід бою не показував, що це мав би бути кінець. Ворог дав підкріплення і в силі 300 вояків почав наступати на нас із верху гори з с. Присліп.
Наші кулемети відбили перший наступ ворога, завдавши йому поважних втрат вбитими та раненими. Проте, червоні все сильніше розгортали свої наступаючі лінії, скріплені свіжими, киненими в наступ військовими частинами М. В. Д. Розпечені цівки кулеметів доводилось постійно міняти й вони далі сіяли знищення по наступаючому ворогові. Озвірілі крики „здавайсь” мішались з нашими „елава-а!”
На боєвищі лежали десятки ворожих трупів. Серед нас теж були жертви. Ворог чимраз більше скріплював свої сили і вперто, застелюючи поле бою трупами, атакував!
Ліве крило нашої оборони, на якому залягла чота чот. Граня, було найбільше атаковане. Тоді сотенний дає наказ чоті перейти в протинаступ.
Сміливий чотовий Грань, якому колись самому доводилось бути сержантом в „доблесній армії”, веде свою чоту в протинаступ. Роєвий І-шого рою Грім, своїм грімким голосом та своєю вояцькою поставою, заохочує до ще більшого завзяття. Повстанські лави підповзають до ворога. Кулемети й автомати сіють градом куль. Ворог не видержує, хоч він у декілька разів численніший. Червоні охоплені панікою, а цільні серії повстанських кулеметів приспі- шують їхній відступ.
Біля год. 15-ої починається третій та найсильніший наступ всіх сил ворога. Всі резервові роти, які тільки мав ворог, сконцентровано і спрямовано на оборонну лінію сотні.
На наказ сотенного Веселого, сотню скріплено новиками „Самооборони”, коло 50 осіб, озброєних в кріси та кулемети. Молоді сини Лемківщини, які тільки вчора вишколювались на вояків, сьогодні лежали разом із нами грудь при груді, в одній бойовій лінії, обороняючи честь
