Медсестри УЧХ при УПА відпочивають на поляні в Карпатах, вийшовши з підземних криївок.
своєї лемківської землі. В ході бою виявилось, що молоді вояки тримаються дуже добре. Весь цей самооборонний відділ, під командою свого інструктора підстаршини До- роша, зайняв оборонні становища на узбіччі правої сторони села, вздовж шосе, що вело до с. Колыниця.
Поновлену вже третій раз атаку ворог починає сильним гранатометним та кулеметним вогнем. Найсильніший удар зосереджує на ліве крило сотні, тобто на чоту Граня.
Використовуючи мішаний терен, стріляючи при тому із всієї зброї, Еорог присувається все ближче становищ нашої сотні. Загальне число М. В. Д-стів, кинених проти нас, яких — 1.200 чоловіка. Всі озброєні „до зубів”.
Коли бій став доходити до кульмінаційної точки, почало горіти село. Ворог запалив його запальними кулями, думаючи викликати паніку серед нас. Але повстанці лежали дальше в сеоїх снігозих окопах. Крик жінок, дітей, рев худоби, скавуління собак, що доходили до наших лав із го- ріючого села, додавали ще більшого завзяття та жадоби помсти за заподіяне лихо.
Ми мали чимраз більше поранених. Ворог був на віддалі всього кількадесяти метрів. Його крики „здавайсь, бан- дьора!” було чути зовсім виразно. Далі віддаль між ворогом і нами ставала ще ближча. Роздалися вибухи ручних гранат. Вив’язався рукопашний бій. Ворог оточував праве крило оборонної лінії — чоту Вовка.
Третій рій чоти загрожений повним знищенням... Загартовані в боях вояки, а з ними ройовий Сова, піднялись на останню смертельну прю.
Чотовий Вовк, поранений важко в груди, притулив свою голову до снігу так, немов би клався на відпочинок... Притишеним голосом просить: „Брате, не лишай мене живим”... Ще прошепотів: „Україна... Мамо... Боже”... і замкнув очі на вічність . .. Був він сином золотого Поділля, села Богданівни.
Командир сотні Веселий, який був на середньому відтинку оборонної лінії, побачивши критичне положення правого крила, знаком ракетного стрільна дав наказ до відступу.
Відступ, чи радше прорив з окружения нелегкий. Москалі побачили, що оборонна лінія повстанців подається до- заду і натискають ще шаленіше. Стрільці, повзучи по снігу назад, втримують при тому сильний оборонний вогонь.
Найтрагічніше те, що роєвий Сова із цілим роєм не- всилі продертися з окружения. З криком „слава” один за одним стрільці цього рою падають, підкошені кулями з ворожих автоматів.
Запасний рій роєвого Словака, що його кинено на допомогу окружении друзям] атакував збоку ворога, але цей труд — даремний. З рою Сови продирається тільки один, друг Ярослав, а всі інші вмирають смертю героїв, разом із своїм роєвим, другом Совою.
На лівому крилі оборонної лінії положення не було таке критичне. Одначе, щоб не допустити до повного знищення сотні, треба було чимскорше відступати. Від сторони
лісу ворог вспів зайняти всі верхи, а це грозило оточенням цілого відділу і замкненням його в кітловині горіючого села.
