При кінці березня 1946 р. через Вислок Великий переїздила польська погранична застава, понад сто вояків. Вони пограбували селян і грозили, що як будуть вертатися, то спалять село й виб’ють населення. Затривожені вислочани, знаючи, що погроза може здійснитися, постановили шукати рятунку й оборони в УПА.
Над селом Вислок у лісі Буковиця кватирувала тоді чота командира Граня із сотні Дідика, де був також сотенний політ.- виховник Бойко. К-р Грань і політ.-виховник Бойко вислухали уважно звідомлення й прохання делегації з Ви- слока і негайно написали про ситуацію до сот. Хріна, що кватирував над селом Даровом і мав зв’язок із сотнею ком. Мирона, яка прийшла до нас із-за Сяну. Командир Хрін не дав довго ждати на відповідь: зараз звечора прибув на долішній кінець села Вислок, де вже чекали на нього Грань і Бойко. Вслід за сотнею Хріна прийшла й викликана к-ром Хріном сотня Мирона. Стрільці розійшлися по кватирах. Населення, бачучи, що нас так багато, не скривало свого вдоволення. Мужчини вернулися додому зі своїх сховищ.
Коло год. 2-ої вночі к-р Хрін скликав відправу, на якій, крім сотн- Мирона, політ.-виховника Бойка і к-ра Граня, були теж чотові з обох сотень, провід місцевого ОУН і двоє поважних селян.
„Погранична застава”, яка переїздила через Вислок Великий, належала до тих польсько-большевицьких спец, відділів, які цілу зиму палили наші села та вбивали невинних людей і робили наскоки на малі групи УПА. їх завданням було дати охорону погран. заставі із села Яселко( що не могла там вдержатися і мала переїхати в Команчу.
Відправою проводив ком. Хрін. Ще нині стоїть мені перед очима його постать. В одній руці держить мапу, другою показує на село Яселко:
— Тут це кубло, про долю якого, друзі-старшини й під- старшини, будемо рішати!
По точному обговоренні ситуації, рішено досвіта зробити акцію на погран. заставу в селі Яселко, де закватирувався й польський спец.-відділ, що проходив через Вислок Великий. К-р Хрін закінчив відправу словами:
— Не можемо, друзі, позволити на те, щоб на наших очах мордували невинних дітей, жінок, мужчин, палили наші церкви й села- Завтра йдемо «а Яселко, відтак на вороже кубло Команчу, знищимо станцію і залізницю й поїдемо на Щавне, Загір і Сянік. Дальше ворогові безкарно гуляти не дамо. Що ви, друзі-командири, на це?
Перший взяв слово сот. Мирон, що своєю постаттю та поведінкою звертав на себе увагу, його слова були короткі:
— Так, друже командир Хрін, ідемо!
Сотенний політ-виховник Бойко сказав:
— Золоті ваші слова! Не можемо спокійно приглядатися, щоб на наших очах мордували невинне населення та палили села.
При тому він подав теж останні вістки з терену, що були дуже сумні: там спалили живцем, там вибили стільки то мужчин і дітей, знасилували жінок і т.д.
Останнім відозвався старий і заслужений чотовий Грань, родом зі східніх земель України:
— Хай ваші пляни будуть успішні. Я голошуся до найважчого завдання у завтрішніх боях.
Не в моїй силі описати того настрою й враження з відправи! А з присутніх селян, старший віком, сказав до мене, майже
