За кілька днів сотня ком. Дідика вдарила на погран. сторожу в селі Лупків.. Розбитки втекли на Словаччину. Настав час, як ми назвали „самостійности”. Ворог довший час не показувався в ці райони.
В квітні, або в травні, точно собі не пригадую, були спроби В.П. з Сянока, що дістало підмогу большевиків, здобути опанований нами терен, але сотня Хріїна розбила їх у селі Кожушина. Майор-москаль, бачачи безвихідне положення, повісився в придорожній каплиці.
Сотні Хріна й Дідика понищили військові укріплення й залізничну станцію в Команчі. Наші втрати в боях 1946 р. були дуже малі. Ком. Хрін, заохочений цим, плянував іти на Сянік, але командування ВО УПА не дало згоди на це, ощаджуючи сили повстанців для майбутніх боїв.
Рубач
„ОЙ, ТАМ ПІД ЛІСОМ...”
В ночі з 23 на 24 липня 1946 р. в невеличкому лісі над присілком Явірника Руського — Загути, розташувався курінь УПА „Холодний Яр”. В склад куреня входили відділи Громенка, Бурлака і Крилача. Командири забезпечили свої відділи сильними заставами, щоб ворог не міг їх застукати несподіваним наскоком.
Втомлені бійці лягли відпочивати, але так, щоб у кожній хвилині могли прийняти бій. Одні заснули зразу, інші, зібравшись у невеличкі гуртки, оповідали різні пригоди, жартували-
Коли зійшло сонце, в поле повиходили селяни на працю. Були це переважно жінки. Чоловіки ховалися і в селі не ночували. Перед полуднем, коло 10-ої години, дівчата повідомили нас, що в село Явірник Руський прийшло польське військо. Точної скількости не могли сказати, бо вибігли з села, як тільки появилися перші ворожі стежі. Ворог вислав одну сотню в село на розвідку, а дві сотні розташував у Делягівському лісі, направивши на село важкі кулемети. Які були наміри ворога, ми не знали. Він або думав гра- бити село, або готовився до наступу на наш курінь. Це був відділ КБВ („Корпус Безпеченьства Вевневтшнеґо” — Корпус Внутрішньої Безпеки). Командний склад нашого куреня зібрався на нараду. Рішено прогнати ворога, поки він зачне грабити село. Кожний командир дістав своє призначення. Громенко мав наступати від південного сходу, командир Бурлака з півдня. Оба відділи мали творити клин. Тим часом Крилач мав обійти ворога лісом і загородити дорогу із заходу. В міжчасі ворожа розвідка вийшла з села і приєдналася до частини, що стояла в лісі. Але про це ми не знали. Після короткої наради командири зібрали свої відділи
Вояки із сотні к-ра Крплача. Весна, 1947. р. Перемищина,
і дали завдання чотовим і районовим. Наступ мав початися в 2-й годині. Перший вирушив із своїм відділом командир Кри* лач, що мав найбільш віддалений відтинок наступу. В год- 12-й вирушили Громенко і Бурлака, пересуваючись через присілок Загути, Нетрепку, Рибне. Громенко просувався лісами і потоками. Селяни із сльозами в очах зустрічали повстанців, бажаючи їм перемоги.
Полуднє. Сонце стояло високо і пражило золотистий лан хліба. Глибокими яругами, поміж збіжжям, використовуючи природне прикриття, мов ключ журавлів, просувалися стрільці. Ніхто не відчував утоми, хоч була невиносима жара. По обличчях тонкими струмками спливав піт. Ось-ось настане хвилина, в якій ми зустрінемось з ворогом і відплатимо за кривду та знущання над народом. Хоч кожний те знав, що, може, прийдеться і нині згинути та назавжди попрощатись із своїми друзями, одначе це нікого не пригноблювало. Гордо, твердим кроком йшли вперед- Липневий вітер клонив до наших стіп жита. Всі мовчали. Лише
часом по ліїнії проходив приспішений запит: „Котра година?” — ,,Пів другої” — відповів хтось. — „Ох, ще
