довго!”
О 2-й годині зупинились ми на віддалі 400 метрів від села. Дві сотні розгорнулися в бойову лаву і бойовим ладом пішли вперед. Час від часу по лінії пересовуються з наказами зв’язкові. Вже видно село! — весело відізвався хтось.
Нараз у Делягівському лісі відізвались кулеметні серії. Мабуть командир Крилач „напоровся” на ворожу заставу.
— Бігом, вперед! — лунає наказ.
Мов леви, скочили повстанцу щоб не дати ворогові часу зорієнтуватись, і вдарили несподівано на його тили. Ворог, розташувавшись у лісі на догідних позиціях, відкрив по нашій лінії сильний кулеметний вогонь.
— Стрибками, бігом вперед! Щадити амуніцію! — пе>- редається по лінії наказ командира.
Ворог уже у віддалі п’ятисот метрів. Під градом куль, стрибками один за одним, просуваються наші вперед. В лісі бій не втихає. Ось і село! Воно немов завмерло. Хто не втік, той заховався від ворога по льохах або криївках. Щоб не дати нам опанувати села, ворог посилає одну чоту в наступ збоку. К-р Громенко зорієнтувався і дає наказ: „Праве крило, вперед, вдарити з флянґу!” Хлопці скочили миттю і взяли ворога в шах так, що він не міг рушитися ні назад, ні вперед. Вперед не можна було, бо тут були наші кулемети, а позаду — чисте поле; до лісу далеко, відступати неможливо. Ті, що пробували втікати в ліс, гинули від наших куль. Залишалось— здаватися в полон. Так здався в полон польський поручник з 14-ма вояками. Кілька із них були ранені. Командир дав наказ забрати ранених у село, до санітарного пункту.
Ворог попав у безвихідне становище. По першій невдачі, побачивши, що його частина, яка пробувала вдертись в село, вже зліквідована, він знову старається прорвати середину нашої лінії. Одначе і цим разом зазнав поразки. Сильним обстрілом наших кулеметів та крісових Гранат зліквідовано ворожий протинаступ. Частина втекла у ліси, а деякі зайняли оборонні становища у віддалі 30 метрів від нашої лінії. Щоб скоро зліквідувати спротив ворога, командир середнього відтинку, Б., гукнув:
— Хлопці! Гранати!
Вмить, мов грім із ясного неба, на ворожі становища впало кількадесят гранат. Ворог відповів також гранатами, але вони нас не разили, бо наш вогонь не давав змоги ворогові піднести голови, і він стріляв зовсім навмання. Наше праве крило, що вже було у лісі, почало обходити ворога- Він зорієнтувався, що йому грозить, і на його тилах почалось велике замішання. Під сильним обстрілом, ворог відступив у глибину лісу, залишаючи на полі 48 вбитими. Ранених забрав з собою.
Селяни Явірника Руського зголосили, що, крім 48 вбитих, ворог мав там 55 ранених. По нашім відмаршу- ванні привезли їх до села і зробили їм перев’язки. Як багато було важко ранених -— невідомо, бо їх негайно відвезено до Бірчі.
В бою, що тривав три години, наші відділи здобули багато зброї, муніції та інші військові трофеї. Зрозуміло, що прийшлось заплатити за перемогу своїм життям і декому з бійців УПА; між ними був і командир чоти поручник Чайка. Кільканадцять бійців УПА було ранених.
Відступаючи, беремо в селі Явірнику Руськім декілька підвод, на яких веземо з собою на збірний пункт усіх убитих і ранених та провадимо полонених. В лісі всіх ранених розміщено по замаскованих санітарних криївках. Полоненим, після переслухання, тереновий провідник Старий роздав літературу й відозви до польського війська та населення, а ввечорі, згідно
