та й тую „слівовіцу”, яку ми зі смаком скоро спорожнили. На-добраніч к-р Хрін, на бажання усіх присутніх, заспівав сольо свою улюблену пісню: „На покинутих згарищах сумно віють вітри.”
Другого дня по полудні усі згадані відділи вирушили в горішній кінець села Вислок, що був віддалений від долішнього 10 клм. йшли через село почотом, у відповідній віддалі. Полева жандармерія вела полонених, а за ними їхали табори. Кожна чота співала. Права сторона була вільна, кудою герцював на коні к-дир Хрін, вимахуючи рукою, що в неї він був ранений в бою на Перемищині. Населення виходило з хат і з радістю споглядало на своє військо- Старші віком виносили ікони й благословили нас.
В горішньому кінці села Вислока відділи закватирували. Вислано розвідку в Команчу й Сянік. На другий день приходить до мене зв’язковий і каже, що за мною шукає якийсь мужчина, який кілька днів тому приїхав із Німеччини. Я ДУ‘ же радо пішов на стрічу. Як виявилось, цей мужчина був сином одного, добре мені знайомого господаря з села Чи- стогорб. Він дійсно приїхав із Німеччини, з Мюнхену, до прикордонного села по словацькій стороні, в якому мав сестру, що вийшла там заміж. Границю перейшов пішки. Оповідав про життя українців в Німеччині, що для мене було надзвичайно цікаве. На мій запит, чи чув про УПА, він сказав, що так, але з його говорения вийшло, що дуже мало зорієнтований в цій справі. Щойно тут, від свого батька, довідався він ширше про нас.
При відході він дав мені пакунок і сказав: „Це для вас”. Я розпаковую, а там новий, чорний дощовик і завинуте щось в газету. Відразу звертаю увагу на газету бо вона — українська. Питаю, чи може має ще якісь українські газети з Німеччини. Каже, що ні, хіба, каже, подивиться до валізки, може там щось завинуте в газети. В газеті була білизна. Я подякував йому і він відійшов відвідати своїх товаришів з його села, які були у відділі.
З великою цікавістю й пошаною беру українську газету в руки; вже третій рік не читав і не бачив української газети. Читаю: „Українські Вісті” з Нового Ульму. Читаю уважно все і враз очам своїм не вірю, ще раз приглядаюсь до заголовка, щоб впевнитись, чи це справді українська газета. А може Новий Ульм лежить в совєтській зоїні Німеччини?... Іду скоро до свого тіточного брата Бойка, що є політ- виховником в сотні Дідика, а тепер в чоті Граня. Розказую йому справу, і вдвійку йдемо на кватиру ком. Хріна.
Ком. Хрін читає статтю, що оплюгавлює нашу УПА, відтак відкладає газету, хвилину думає, хитає головою й каже:
— Це вільна українська преса в Західній Німеччині так пише про нас в той час, як ми стоїмо в важких боях з окупантом! Нічого, друзі, не переймайтеся тим.
Але по ньому було видно, що він це глибоко переживає.
В міжчасі повернулася розвідка, яка подала таке:
Одному воякові з Яселка, перебраному в цивільний одяг, вдалося втекти до Команчі і там, серед польсько-боль- шевицького війська, він викликав велику паніку. Зараз, над ранком, каманда погран. застави, міліція та управа во- лости залишили Команчу й відійшли до Смільника, під словацький кордон. Повтікала теж міліція зі Щавного й Загір’я. В місті Сяноці проголошено вийнятковий стан, повивозили з тюрми політичних в’язнів та почали евакуювати шпиталь. Частини В.П. (польського війська) лежали як день, так ніч довкола міста. Польське радіо з Варшави й преса подали, що велика сила „бандерівців” прийшла із-за кордону й наступає від містечка Яслиська на полуднє. При тому названо різні місцевості на Лемківщині, що їх ми, нібито, зайняли-
У повітах Сянік і Лупків перестали їздити поїзди. Са* перські частини ком. Хріна знищили залізничні мости та колію. Спалено багато вагонів, призначених на вивіз на* шого населення до СССР.
