Наше кільце щораз звужується. Долішній кінець села зайнятий. Чота Граня віддалена від касарень вже тільки яких 20 метрів. Стрільці готують гранати, насувають багнети на кріси.
Хоч мені приходилося брати участь в неодному бою, я ще не бачив такого запалу і рішучости знищити ворога, як сьогодні!
До ком. Граня прибігає зв’язковий з команди з наказом, щоб уважати, бо пробоєва частина пор. Вітра вже в касарнях. Дійсно, стріли в касарнях почали втихати, а на домах появились білі хустини. Ми, знаючи усякі підступи ворога, задержуємо обережність. Чути виразні крики: „Ми здаємось” і з дверей касарень виходять польські жовніри з піднесеними руками- Прийшов наказ здержати вогонь. Ком. Грань, політ-виховник Бойко, Коник, Прапор і я йдемо до касарень, де вже прорвались наші стрільці з пробоєвої частини поручника Вітра.
На подвір’ю лежали вбиті та ранені. Неприємний запах долітав з горішнього оборога: це там, як пізніше ми довідалися, 20 жовнірів В.П. заховалися були в солому, висадили туди кулемета і стріляли звідтам. Наші зауважили гніздо кулемета й пустили в оборіг кілька стрілів з гранатомета та ППР. Оборіг загорівся і всі, що були заховані в соломі, згоріли.
Бачу, ведуть полонених, між ними старшин і підстар- шин. На подвір’ю стоїть багато возів, наладованих муніцією та іншими речами, між тим дві пересувіні радіостанції.
На місце прийшли к-р Хрін та к-р Мирон. Хрін, побачивши мене, зажартував: „Нині Макаренко поставить не самогону, але тую„слівовіцу”, що її дістав із Словаччини”. Почали виходити із пивниць застрашені селяни й несміло підходити до нас, говорячи: — „Бог їх скарав за нас, не можна було витримати через зиму”. Село ожило, жінки приносили хліб і молоко для голодних стрільців. А один старий сивоволосий селянин підійшов до гурту стрільців і сказав:
— Браття, я маю для вас один подарунок, але тому, що я вже старий, то не міг його принести, ходіть зі мною.
Кілька стрільців пішло з стареньким дідом, а за хвилину принесли скоростріл „Дехтяра” й дві скриньки набоїв.
Наші втрати мінімальні. Ранені з пограничної застави дістали першу поміч. Ком. Хрін дав наказ солтисові, щоб зараз їх відставили на словацьку сторону й передали словакам. Не обійшлося і без того, щоб деякі стрільці не ВИМІНЯЛИ собі при цій нагоді зброю, черевики й плащі.
Перед полуднем прийшов наказ вирушити до лісу. Чота за чотою маршували в сторону Бескиду. Полонених було 79, з того 10 старшин. В лісі закватирували ми недалеко ліс- ничівки, в якій примістився наш штаб. Над полоненими ніхто з наших не знущався і не насміхався- По обіді відбулося переслухання усіх полонених і суд над ними. Між ними було багато злочинців, які з насолодою вбивали наших невинних селян та священиків в селах: Команча, Карликів, Воля Вижня.
Проти кого з них були достатні докази їх вини, тих засуджено на смерть; іневинних випущено на волю. На зізнаннях вояки з погран. застави „сипали” один одного. 20 полонених випущено на волю. Старшин ком. Хрін передав Службі Безпеки. Між ними був шеф штабу 34. полку з Кракова, який приїхав на інспекцію. Характеристичне те, що деякі старшини не мали середньої освіти, а згаданий шеф штабу закінчив лише 7. гімназійних кляс. Зате кожний з них був членом ком. партії- Родинам упавших та засуджених на смерть з погран. застави наш Червоний Хрест вислав відповідні повідомлення.
Почало вечоріти, як відділи Хріна, Мирона, Грайя та боївка місцевої сітки ОУН рушили в сторону Вислока на кватири. Кущевий господарник Кримський видав на вечерю подвійну порцію м’яса для перетомлених стрільців. Не забув я слова Хріна
