вогнем, і, після короткого завзятого бою, вони, маючи значні втрати, залишили дальші атаки. Наш відділ із приходом сумерку відв’язався від них і перейшов на ніч у поблизьке, незайняте ворогом село.
Полякам, видно, подобались наші землянки, а може за- баглося їм трохи партизанської „романтики”, бо одна їхня група закватирувала на ніч у лісі, розмістившись по 'землянках. (Без сумніву, на таку думку не впали самі поляки — вони на таке завигідні; тут рішальний „дорадчий” голос мусів мати „опікун” — „старший брат” — якийсь большевиць- кий комісар в „роґатівці”).
Другого дня ранком наш відділ, повертаючись із села, зайшов оглянути землянки, не сподіваючись застати там гостей.
Передня стежа завважила коло землянок польських стійкових, яких спершу взяла за своїх, думаючи, що це прибула сотня к-ра Крилача і закватирувала тут, не знаючи нічого про вчорашній бій.
Щойно, коли стійкові підняли алярм і заскочені сонні поляки почали вискакувати із землянок усіми виходами, відділ розгорнувся, в бойову лінію і відкрив по них вогонь.
І лише завдяки надзвичайній догідності терену (не диво —¦ ми його добре підібрали для себе), вдалось їм спастися втечею з відносно невеликими втратами, залишаючи на місці трьох убитими, два кулемети, міномет, кілька крісів та значну кількість муніції-
Про запляноване святкування Свят-Вечора в лісі годі вже було думати.
„Перешкодили нам у лісі, будемо в селі святкувати!” — сказав к-р Бурлака та видав відповідні змінені зарядження.
Щоб дезорієнтувати та „вивести в поле” ворожу розвідку, а тимчасом забезпечити спокійне святкування Різдва, відділ негайно вирушив у передсвяточний маскуючий рейд-маневр по селах вздовж Сяну, задержуючись на кілька годин у кожному з них та поширюючи „вістку”, що відходимо в „гори” (Бірчанщина — Сяніччина). Тимчасом над вечір б січня далеким форсовним маршем перекинулись на протилежну сторону Комарницько'го лісу над села, в яких задумано зустрічати Різдво.
Тут уже ждали всі запрошені нами гості-повстанці з цілого району.
Зупиняємось на краю лісу, на горі, з якої прекрасно видно всю околицю.
Безсильний мороз.
Із появою першої зірки, на землю сходить величний, традиційний Свят-Вечір.
Мов у казці, мерехтять та срібляться в місячному сяйві покриті снігом-інеєм дерева, кущі, збуджують хвилю нових споминів, мов зачаровані, срібно-золоті, живі ялинки...
Позаду нас розлогий ліс — наш вірний друг, чорний, таємничий...
В долині, під нами, розвалини спалених сіл Закерзон- ня; наліво —- старий княжий город — тепер ворожа нам твердиня — Перемишль- А перед нами, прямо на схід, у віддалі заледве кількох кілометрів, видніють українські села...
