ХLІ
Горить зоря в імлі холодній; На нивах праці шум замовк; Удвох з вовчихою голодний Виходить на дорогу вовк; Його почувши, кінь тривожний Хропе — і мчиться подорожній, Аж вітер забиває дух; На ранішній зорі пастух Корів не гонить по долині, І в час південний на лужок Не кличе їх його ріжок; З піснями діва23 у хатині Пряде, і, праці друг нічний, Миглива скалка світить їй.
ХLII
І от уже тріщать морози, У тиші срібляться лункій... (Читач мій жде тут рими рози; На от, візьми її мерщій!) Чистіші за паркети модні Ріки просторища холодні, І креслить ковзанками лід Хлопчаток гомінливий рід24; Червонолап, гусак дебелий, По лону вод пливти схотів, На кригу повагом ступив, Слизнувсь і падає; веселий Мелькає, в'ється перший сніг, Ляга зірками вздовж доріг.
ХLIІІ
Як взимку тут прожить безжурно? Гулять? Та вколо пустота, Мов тім'я лисого Сатурна Або кріпацька біднота. Чи верхи мчатися стрілою? Та кінь, підковою тупою За лід чіпляючись хрусткий, Спіткнеться і впаде як стій. Сиди в обіймах самотини, Ось Прадт, ось W. Scott — читай, А то рахунки провіряй, Гнівись чи пий; минуть години, Заснеш — і дня уже нема...— Так славно промине зима.
XLIV
Як Чайльд-Гарольд, запав Євгеній В задуму, схожу до півсна: У ванні з кригою студеній Щораз він день свій почина, А потім, з пильністю науки, Тупого кия взявши в руки, На біліарді грає сам, І так до вечора. А там, Дивись, надворі вже смеркає: Стола накрито, і в камін Дубових кинуто полін. Він жде: от Ленський над'їжджає На чалій троєчці своїй; Давай обідати мерщій!
ХLV
Вдови Кліко або Моета Благословеннеє вино У пляшці мерзлій для поета Вже приготоване давно. В ньому кипучість Іпокрени25; Його прозорий струм шалений (Подобу і того, й сього) Я божествив; було, свого Останнього не пожалію Я лепта за його бокал! Яких сперечок юний шал, І жарти, й дурощі, і мрію Цей чарівничий плин будив, А скільки віршів, скільки снів!
ХLVІ
Та шлунок мій в іскристій піні Став небезпеку примічать, І я бордо статечний нині Волію, друзі, споживать. Я більше до аї не здібний; Він до коханої подібний, Що в'ється, міниться, кипить, Полюбить і покине вмить... А ти, бордо, на друга схожий, Що завжди, в горі і в біді, На суходолі й на воді Пораду дасть і допоможе, Утишить біль тяжких недуг... Нехай живе бордо, наш друг!
ХLVІІ
Огонь погас; лиш під золою Ще тліє золото жарин; Лиш пара хвилею тонкою Струмує. Розлива камін Тепло останнє. Дим пахучий Іде з люльок. Вино кипуче Іще шумить серед стола; Вечірня налягає мла... (Люблю, як зійдуться друзяки Потеревенить при вині У присмерковій тишині, У час «між вовка та собаки». Як звикли ми чомусь казать). Тож наші друзі гомонять:
