нараз Татьяну. І я — на згадку про Світлану — Собі від ляку задрижав... Та що нам до дівочих справ? Вона тремтячою рукою Зняла одежу і лягла; Торкнувся Лель її чола; А під подушкою м'якою Дівоче дзеркало лежить. Затихло все. Татьяна спить.
XI
І сниться дивний сон Татьяні. Їй сниться, нібито вона Іде по сніговій поляні; Навколо ночі мла сумна; В заметах сніжних перед нею Водою сивою своєю Реве, немов луна погроз, Потік, що не скував мороз. Татьяна бачить дві жердини: Подоба згубного містка Лежить над хвилями, хистка; Край виру, що шумить і рине, Спинилась дівчина, і страх, І подив у її грудях.
XII
Як на негадану розлуку, Гнівиться Таня на потік; Нікого, хто подав би руку, Її легкий почувши крик; Аж тут замет заворушився, І хто ж з-під нього появився? Ведмідь, кудлатий і тяжкий. Татьяна: ах! — а він, страшний, Реве — і лапу з пазура?ми Простяг. За липу мимохіть Вона взялася, хоч тремтить, І боязкими ступенями Зійшла через місток на лід, Біжить,— а він за нею вслід.
XIII
Татьяна кинулась тікати, Легку прискорює бігу, Та все біжить лакей кошлатий, Провалюючись у снігу; Він крекче в тупоті важкому; Ліс перед ними; нерухомо Похмурих сосон ряд стоїть... Звисає низько з верховіть Лапатий сніг; крізь віття голе Осик, беріз та лип старих Сіяє промінь зір нічних; Шляху немає; гори й доли Метелицею занесло, Усе снігами повило.
XIV
Татьяна в ліс; ведмідь за нею, Не відриваючи очей; То сосна гілкою своєю Її зачепить, то з ушей Сережки вирве. Ніжка мила В снігу хрусткому загубила Маленький вогкий черевик; Хустина впала в чагарник; Вона її не сміє взяти, Бо звір ступає їй услід; Боронить їй дівочий стид Край сукні навіть підійняти; Біжить, налякана, німа,— І сили бігти вже нема.
XV
Упала в сніг; ведмідь квапливо Вхопив нещасну і поніс, Нечулу, тиху, мовчазливу, Через пустинний, дикий ліс, Уздовж безлюдної дороги Враз між дерев курінь убогий; Його з усіх боків обліг, Усе покрив глибокий сніг, І світло б'є з вікна малого, І в курені і крик, і шум. Ведмідь промовив: «Тут мій кум: Погрійся, відпочинь у нього!» І в сіни просто він іде І на поріг її кладе.
XVI
Нараз отямилась Татьяна: Ведмідь подівсь не знати де; Розмова за дверима п'яна, Немов на поминках, іде; Її цікавість огорнула, У шпарку Таня зазирнула, І що ж побачила?.. Кругом Сидять потвори за столом: З рогами там собача морда, Голівка півняча мала, Он суміш відьми та козла, Он кістякова постать горда, Он карлик, он дивує світ На журавлиних лапках кіт.
XVII
Від дива й жаху серце мліє: Он верхи рак на павуці, Он череп на гусиній шиї Стирчить в червонім ковпаці, Вітряк
