порядком абетковим Знаходить слово там за словом: Бір, буря, вал, ведмідь, гора, Місток, метелиця, мара І далі. Та Мартин Задека Сказав лиш дівчині сумній, Що у житті судилась їй Путь, невесела і далека. По тому кілька днів вона Була тривожна і сумна.
XXV
Та от багряною рукою34 Світанок з ранішніх долин Виводить з сонцем за собою Веселе свято іменин. Ще зранку Ларіни стрічали Гостей-сусідів; під'їжджали Вони в кибитках, у бричках, В тяжких дормезах і в санях. Весь дім у гаморі, в тривозі; Десятки одягів і лиць, Собачий гавкіт, писк дівиць, Шум, гомін, натовп на порозі, Уклони, поцілунки, сміх, Крик годувальниць, плач малих.
XXVI
Пан Пустяков, масний та ситий, З товстою жінкою приспів; Гвоздін, хазяїн знаменитий, Володар голих мужиків; Скотиніни при діток зграї — Найменше лиш два роки має, Найстарший — в тридцять увійшов; Франт повітовий Пєтушков; Мій брат двоюрідний Буянов, В пуху, в кашкеті з козирком35 (Усім відомий він кругом), І радник вислужений Флянов, Шахрай, хабарник, лепетун, Обжера, блазень і брехун.
XXVII
З сім'єю пана Харликова З'явивсь в рудому парику Мосьє Тріке, що із Тамбова Прибув у глушину сільську. Француз правдивий, він зарані Куплет приготував Татьяні На спів, що знали й ви самі: Reveillez vous, belle endormie
Прокинься зо сну, красуне (франц.).— Ред. Прекрасна Ніна (франц.).— Ред. * Прекрасна Татьяна (франц.).— Ред.
XXVIII
Аж от, серед вітань веселих, Панянок вистиглих кумир, Утіха матінок дебелих, Приїхав ротний командир. Ввійшов... Ах, новина велика! Приїде полкова музика! Наказ полковника такий. О, радість: буде бал гучний! Дівчиська загодя стрибають36; Та мить обіду надійшла. Простують пари до стола. Панни з Татьяною сідають; Мужчини проти. Хрест кладуть І круг стола, як рій, гудуть.
XXIX
Притихли голоси веселі, Уста жують. З усіх боків Бринять чарки, гримлять тарелі, Лунає передзвін ножів. Та незабаром гості знову Здіймають запальну розмову. Ніхто не слухає, кричать, Сміються, сваряться, пищать. Враз двері навстіж. Ленський входить, І з ним Онєгін. «Пізно як!» — Кричить хазяйка. Чемно всяк Гостям новим стільці відводить, Велика метушня зайшла; Двох друзів садять до стола.
XXX
Вони сидять навпроти Тані. Бліда, як місяць-молодик, І тріпотливіша від лані, Вона, не зводячи повік, Немов застигла: дише важко, Горить огнем; їй душно, тяжко; Вітань запізнених гостей Вона не чує; із очей Сльоза политися готова; От-от зомліть вона могла, Але до рук себе взяла І, тихе прошептавши слово, Мовчуща, при столі гучнім, Лишилась в розпачі німім.
XXXI
