навприсядки гасає, Тріщить і крилами махає; Сміх, гавкіт, крики, свист і стук, І людська річ, і кінський грюк!31 Та що подумала Татьяна, В юрбі побачивши чудній Того, хто наймиліший їй,— Героя нашого романа! Онєгін за столом сидить І в двері крадькома зорить.
XVIII
Він знак подасть — і всі тупочуть; Він п'є — всі п'ють і всі кричать; Він засміється — всі регочуть; Насупить брови — всі мовчать; Він там хазяїн, річ видима: І з пожвавілими очима Татьяна, хоч іще тремтить, Насміла двері прочинить... Враз вітер поривом нежданим Згасив тремтячий ряд огнів, Жахаючи домовиків; Онєгін зором полум'яним На них поглянув, далі встав І до дверей попрямував.
XIX
І страшно стало; і квапливо Метнулась Таня утікать: Несила! Рветься нетерпливо І з жаху хоче закричать,— Дарма! Євгеній на порозі. Перед потворами, в тривозі, З'явилась діва; дикий сміх Перекотився; очі всіх, Копита, хоботи пістряві, Всі роги та хвости чудні, Всі ікла й пальці костяні, Всі вуса й язики криваві — До неї! Вся страшна сім'я Кричить одно: моя! моя!
XX
— Моя! — сказав нараз Євгеній, І все розвіялось як дим. Сама у темряві студеній Татьяна зосталася з ним. Нема й сліда страшної зграї! Онєгін Таню пригортає32, До лави у кутку веде І голову свою кладе Їй на плече. Аж Ольга входить І Ленський; огник враз майнув; Онєгін руку замахнув, І дико він очима водить, Грізні вигукує слова,— Ні мертва Таня ні жива.
XXI
І раптом гнівною рукою Ножа Онєгін ухопив — І Ленський пада; все імлою Заслалось; жахно продзвенів У пітьмі крик... земля здригнулась... І Таня злякана проснулась... А ясне сонце вже зійшло І крізь шибок замерзле скло Промінням пурпуровим грає; Немов Аврора, осяйна, Легка, як ластівка дрібна, В кімнату Ольга прибігає, «Ну,— каже,— признавайсь мені, Кого ти бачила вві сні?»
XXII
А та сестри й не помічає, В постелі з книгою лежить, Листки у ній перегортає І, заклопотана, мовчить. Хоч сторінки ті й не містили Поетів чарівної сили, Ні мудрих істин, ні картин, Але й Вергілій, і Расін, І Скотт, і Байрон, і Сенека, І навіть Дамських Мод Журнал Будив у серці менший пал: То, друзі, був Мартин Задека33, Глава халдейських мудреців, Тлумач, одгадник людських спів.
XXIII
Сей мудрий твір, достойний шани, Купець мандрований завіз І для мрійливої Татьяни, По торзі мало не до сліз, Оддав за три ще й половину, Докинувши стару Мальвіну І, від щедротної руки, Ладу базарного байки, Граматику, дві Петріади Та Мармонтеля третій том. Задека порваний кругом, Для Тані — джерело розради, Всякчас він серце веселить І нерозлучно з нею спить.
XXIV
Щоб зрозуміти сон таємний, Татьяна книгу ту взяла І зміст розгадувати темний З тривожним серцем почала. Вона
