недовірливий читальник Або лукавий постачальник Спліток злостивих та дрібних, До рис приглянувшись моїх, Не запевняв людей брехливо, Що я подав тут свій портрет, Як Байрон, гордості поет,— Неначе б зовсім неможливо Поему написати нам, Як не герой у ній ти сам.
LVII
Поети всі, я б тут зазначив, Кохають мріючи, як я. Колись у снах красунь я бачив, І образ їх душа моя Навік таємно заховала; Їх муза потім оживляла: Так оспівав мій давній пал І діву гір, мій ідеал, І полонянок на Салгірі. Тепер питання повсякчас, Братове, чую я від вас: «Хто будить плач у ніжній лірі? Кому, в юрбі ревнивих дів, Її ти голос присвятив?
LVIII
Чий погляд, чулий та пестливий, Натхнення окриливши мить, Нагородив тебе за співи? Кого твій вірш боготворить?» Нікого, друзі, їй же богу! Любові огняну тривогу Я безвідрадно почував. Блажен, хто з нею сполучав Гарячку рим: він тим подвоїв Поезії священний шал, Петрарки взявши ідеал, А муки серця заспокоїв І слави дещищю дістав; Та я, любивши, німував.
LIX
Провів любов, стрічаю музу, І прояснився темний ум. Шукаю, вільний, знов союзу Мелодій, почувань і дум; Пишу, і серце не нудьгує; Перо в задумі не рисує Край недописаних рядків Жіночих ніжок та голів. Погаслий попіл не займеться; Я ще сумний, та сліз нема; Небавом буря задріма, Душа на спочив покладеться: Тоді ж то я почну писать Поему глав на двадцять п'ять.
LX
Вже думав я про форму плану І як героя назову; Тим часом цього от роману Вступну довершую главу. Раз, двічі переглянув дбало, Побачив протиріч чимало, Та їх не хочу виправлять; Цензурі хочу борг віддать І журналістам на поживу Метнути плід своїх трудів. Іди ж до невських берегів, Нове створіння, в мить щасливу І заслужи, як слави дань, Тягар неправих дорікань!
Глава друга
O rus!.. Hor.* О Русь!
I
Село, де нудьгував Євгеній, Було мов створене для втіх; Там ворог пристрасті шаленій Благословити б небо міг. Будинок панський самотою, Від бур захищений горою, Стояв над річкою; здаля Лились, як золото, поля І луки квітами рябіли, Хати мелькали по горбах, Блукали череди в лугах, І розпускав гілля похиле Занедбаний великий сад, Житло задумливих дріад.
О село! Гор[ацій] (лат.).— Ред.
II
Поважний замок фамілійний Чимало добрих мав ознак: Тривалий, вигідний, спокійний, Під старовинний мудрий смак. Високі скрізь опочивальні, Шпалери штофні у вітальні, Царів портрети на стіні, Пістряві грубки кахляні. Усе це нині застаріло,
