Наступного ранку Мирон таки підв’язав волосся, але, вийшовши з дому на вулицю, крадькома подивився, чи ніхто за ним не слідкує. Направо. Наліво. Спів ранньої кукабари котився вулицею, як у порожній залі. Чоловік скоренько зняв стрічку з чола, запхнув її до кишені і попростував непоміченим на станцію. Все скінчилося б гаразд. Та, на жаль, різні турботи, пов’язані зі службою, запаморочили Миронову голову. Увечері, повертаючись додому, він забув знову надіти ту кляту стрічку. Всі вранішні перестороги лишилися марними: Мелодія дізналася про його провину і, будучи жінкою сильної волі, поставила його, довгоногого жирафа, в куток на коліна. Щоб каявся.
Це тоді Мирон усвідомив собі, що його допомога не була щиросердна і що він міг би прислужитися своїй жінці трохи ретельніше.
Він віддав сорок відсотків своєї платні на сектантський податок: двадцять за себе і двадцять за дружину.
Він тугіше підперезався і знайшов вечірню роботу, підготовляючи студентів до іспитів. Бо треба ж було з чогось жити.
Він навіть погодився... О Боже, і куди дивляться Твої космічні очі? Мирон Круча, цей чесний і совісний науковець, погодився ширити і нав’язувати іншим ті думки й ідеї, що в них сам не вірив. Він пообіцяв жінці приєднатися до гурту проповідників, які збиралися щосуботи перед головною брамою Сіднейського університету, тобто майже на порозі цього храму об’єктивного і тверезого мислення.
Власне, бідолашний чоловік зробив би що завгодно, аби тільки не ходити на ці збори. Ще минулої суботи один юний проповідник полонив увагу присутніх своїми запевненнями, що Земля була площинна і що Сонце бігає довкола неї, а не навпаки. Мирон і його вчений колега навіть притишили ходу і спинилися, щоб послухати, як же цей хлопчисько почне розбудовувати свою антикоперніківську теорію. Яке ж велике і справедливе було їхнє обурення, коли виявилося, що молодий сонцекрут і не збирався науково обґрунтовувати свою тезу. Він вживав її, щоб принадити більше слухачів.
Отож, Мирон би охоче лишився дома, так Мелодія енергійно заохочувала, щоб він ішов на збори.
– Я ще не досить напрактикувався, як сіяти Боже слово, – тягнув Мирон тихим голосом.
– Іди! Іди! І не бійся! – повторювала жінка. – Ти ще не будеш проповідувати. Ти стоятимеш на видному місці і роздаватимеш літературу.
Мирон аж зашарівся від напливу змішаних почуттів. Ох, як же йому не хотілося йти! І що скажуть його вчені колеги? Але один погляд на дорогу дружину нагадав йому про її недугу, і його твердість відновилася. Мелодію треба рятувати.
– Ну що ж. Як іти, то й іти на збори, – сказав чоловік до себе і вже збирався в дорогу, коли це кімнату раптом заповнило сліпуче сяйво і перед ним з’явився янгол з вогненним мечем.
– Стій, Мироне Кручо, – залунало, – і не йди на збори! А замість того потелефонуй до лікаря своєї жінки. Він має радісну вістку для вас обох. Кров Мелодії не належить до тієї групи, що в її батьків – картопельників з Вікторії. Вони удочерили її маленькою і ніколи їй про це не розповіли, бо їх Диявол поплутав. Отже, їй не треба боятися спадкового божевілля, а тобі можна махнути рукою на вступ до секти онучівців. Бог переказує, що твоя саможертвенність у ставленні до дружини, твоя терпимість і терпеливість ставлять тебе на один щабель з усіма святими угодниками. Він тому шле тобі авреолю, що віднині прикрасою сяятиме над твоєю головою. Це не звичайна авреоля, а модна, з помітним нахилом набакир. Вона тобі дуже добре припаде до лиця. Крім того, Бог дарує тобі титул «Найбільш майже засимільованої людини».
– А чому «майже»? – невинно зацікавився Мирон.
– Бо ти ще не зовсім засимільований. Ми, душі, – витвори безстатеві, ані чоловіки, ані жінки. І тобі ще треба зробити останнє зусилля, щоб цілком уподібнитися до нас. Стань монахом. Зречися решти тваринних, тілесних бажань, що штовхають тебе в палкі обійми твоєї дружини, і після цього Бог нагородить тебе не тільки титулом «Найбільш засимільованої людини», а й вічною молодістю.
Пропозиція виглядала принадною. Але Мирон подумав, що тоді, на жаль, доведеться йому розлучитися з Мелодією, а без неї навіщо й потрібна та терпимість і терпеливість? Навіщо потрібна й молодість? Хіба ж він жертвував усім не для неї? Не для того, щоб урятувати свою жінку від смерти і жити й далі удвох?
Чоловік зітхнув і відповів:
– Я дуже хотів би позбутися отого слова «майже» і бути гідним Божого довір’я. Але я не сам. Щастя іншої людини залежить від мого рішення. Отож, дай мені часу подумати.
– Як довго? Годину? Дві?
– Та ні. Трохи більше. Для вас, нематеріальних, космічних істот, байдуже, скільки часу. То дай мені для думання років із сотню.
«Нові Дні» № 12, 1974 р.
__________________________
ВЕРБЛЮЖА ДОБА (1)
Євгеніка
Коли світ, виснажений браком вугілля й нафти, здавалося, загальмував обертання довкола земної осі, Мирон Круча відкрив нове джерело енергії. Невичерпне, дарове, легкодоступне. Сяде було чоловік зручненько до крісла, повісить на шию трансформатор електричних імпульсів мозку і почне мислено керувати довкіллям. І вікна в його кімнаті зненацька відкриваються; книжки зіскакують з поличок і читаються вголос; горнятко наливається кавою і пливе по кімнаті до столу; черевики скидаються і біжать до східців на чистку. Нарешті цей славний винахідник наказував своєму тілу летіти, і воно неслося в повітрі. На працю, до каварні, а навіть і в тихоокеанську бананову республіку Тарамару. Її президент все переманював Мирона:
– Чоловік-альбатрос хоче назавжди лишатися з нами? Він зробить так, щоб ми теж могли літати?
– Так-так! – відповів Мирон, – Я, власне, хвилину тому думав, що це полегшить збирання кокосових горіхів і допоможе рибальству. Але це в недалекому майбутньому. Завтра ж мені треба вертатися додому. Там на столі лежать плани недокінченої праці.
У президента під серцем смоктав хробачок пожадливости.
– А дома чоловік-альбатрос має ще один корисний винахід?
– Ні, – заперечив Мирон, – але мій старий винахід можна використати для побудови і установлення небесного житла. Скажімо, із пластичного матеріалу. Максимум сонячних променів. Мінімум захворювань. Свіже, чисте повітря, як у горах.
Президент Кукуруку кивнув пальцем. Члени його уряду схопили Мирона за руки і дали йому стусана в бік, щоб слухався.
– Нам теж придадуться небесні курені, – оголосив президент. – У нас річний приріст населення три відсотки, а на
