– Мироне Кручо, віддай урядові таємницю свого винаходу!
– Страх безпартійним!
– Страх плазунам із заокругленим підборіддям!
А Мирон спокійно дивився з високости на них і думав: «Вам тільки дай таємницю, то ви при владі так довго сидітимете, що й коріння у парламентарні крісла попускаєте».
Він заривався думками у світ своїх винаходів і сам один витримував психологічні тиски, як маленькі українські коні витримують довгу, холодну зиму. А його скроні все більше сивіли, бо, коли в чоловіка немає жінки-підтримки, то сивина йому подруга.
Нарешті, цека партії наслало на Мирона панну Варвару Снов, молоду жінку, обдаровану такою тілесною радіацією, що викликає на лицях присутніх мимовільну усмішку.
– Хе-хе! – цекачі потирають руки. – Ще ніхто не встояв проти навали панни Снов. Не встоїть і Круча. Вона дістане йото таємницю. Вона доконає все, аби тільки довести свою зверхність над чоловіками. Хе-хе! Хай доконає. Їй вершечки, а нам корінчики; їй принципи, а нам здобутки.
Ось партійка Снов летить у своєму кріслі до Миронового житла, що виглядає в небі, як прозорий гарбуз. Впірнає крізь автоматичні двері до великої вітальні. Навкруги, на різних рівнях зали, ростуть квіти, фруктові дерева й городина. Всяке механічне приладдя з діловим темпом рухається повсюди, виконуючи роботу. Сам господар злітає від балкона однієї з бічних кімнат і вітає гостю. Панна гарно усміхається, а про себе шепоче:
– Страх безпартійним! Страх плазунам з заокругленим підборіддям! – це для того, щоб викликати у своєму серці реакцію ненависти.
Тільки їй, на здивування, реакція не приходить. Стільки чуток ходить про цього славнозвісного винахідника. Він, як легендарний герой, магнетичний і харизматичний. Жінка аж задивляється на його тарзанові плечі.
Мало того, чоловік не усміхається. Тілесна радіація панни на нього не впливає.
«Щось пішло не в той бік, як треба, – думає занепокоєна жінка. – Може, я вже не така радіоактивна, як була за першої молодости?»
А вголос каже:
– Привіт великому винахідникові! Чому це пан Круча такий похмурий сьогодні?
– А як же ж мені не бути похмурим, – відповідає чоловік, – як же мені скалити зуби, коли партійні чиновники не перестають кусатися, наче потайні собаки? То наказують, щоб замітав довкола повітряного житла. То нагадують, щоб проклав рури в небо для постачання міської води. А то, нарешті, повідомляють про рішення репатріювати мене. Це вже від самісінького уряду й цека партії. Мовляв, не хочеш віддавати таємниці, так котись відсіля, як старе колесо. І, нарешті, я питаю себе, – господар каже іронічно, – яку ж радість ви, лисичко-сестричко, привезли із собою?
Панна Снов сердито веде бровенятами. Способи партійного думання для неї є відкритою книгою. З одного боку, пообіцяти невтручання (як це їй пообіцяли), а з другого – діяти в цілком протилежний спосіб, – це ішло під рубрикою «філософії дволичного ставлення» і схвалювалося, як десята чинна заповідь партії. В разі панна дістане Миронів секрет, якийсь високопоставлений цекач матиме підручні аргументи, щоб загарбати собі лаври.
– Пане Круча! – випалила від серця молода жінка. – Я не приїхала до вас з неприємністю. Навпаки, моє завдання – зачарувати вас. А тоді вже дістати ваше знання і вміння. Отже, як бачите, перед вами вільний вибір і свобода дії. Ви або зачаровуєтесь, або ні, а потім віддаєте секрет або ні – справа ваша.
Тут приємне почуття пронизало жіноче серце. Вона побачила, що її радіація знову пішла в хід, бо Миронове брахікефальне лице розпливлося в усмішку, немов масло на гарячій сковороді.
– Панно Снов! – вигукує чоловік. – Вважайте мене вже зачарованим з усіх чотирьох боків. Я сердечно вітаю вас із першою частиною вашого завдання. І, прошу, зоставайтеся на небесну вечерю. При лагідному сяйві свічок і під тиху музику меню включатиме борщ з молоденької кропиви, вирощеної у цьому житлі, вареники з сиром, що саме дозріли на варениковому дереві. Все це промиється вином із космічної лози.
Панна Снов охоче прийняла запрошення, і того вечора їй ще раз довелося звести розмову на тему дорученого завдання.
– Ви, пане Кручо, усвідомлюєте собі важливість вашого джерела енергії. Зокрема тепер, коли світові поклади нафти й вугілля вичерпалися. Населення нашої країни турбується, що якийсь імігрант з чужинецьким прізвищем, а тримає ключ до такого потужного багатства. Якби це був місцевий, тут уроджений громадянин, то справа стояла б трохи інакше...
– А чому інакше? – запитав щиросердечно Мирон. – Я людина чесна і шкоди населенню не збираюся робити. Ви керуєте урядовою медією, то і з’ясуйте всім мої добрі наміри.
Повернувшись до цека, панна Снов зіпсувала всім настрій повідомленням про свою невдачу.
– Хтось із вас втручається і перебаранчає, – обурено пристукнула підборчиком.
Але присутні на її слова воліли ліпше промовчати.
– Нічого! – протягнув, нарешті, голова. – Ми Кручу впіймаємо завтра, як він прилетить із свого небесного житла до міста. Виріжемо в нього ту частину мозку, що заховує таємницю. Хай він більше не турбує нас своїми винаходами. Я вже давно казав, що його треба оперувати, але дожидав, доки ви дістанете таємницю. Тепер же нема чого більш гаяти часу.
– Така операція зробить його калікою! – вигукнула співчутлива Снов.
– А чому б і ні? Зате його мешкання перейде до партійного вжитку, – голова підморгнув до інших цекачів, так, наче хотів сказати: «Хіба я вас не застерігав? Замість заворожити Кручу, дурна баба сама закохалася...»
Панна Снов вловила цей погляд і скривджено закліпала очима.
– Ви, товаришко, – вимовив голова урочистим і повчальним тоном, – до небесного житла більш не літайте. Це – наказ.
– Чому? – запротестувала. – Це моя особиста справа.
– А тому що у вашого брата, себто в жіноцтва, підборіддя не випинається так, як у чоловіків.
Панна Снов аж поблідла від суперечних почуттів. Після цього вона весь день заглядала до дзеркала.
– Може, я і справді належу із своїм підборіддям до безпартійних? – все питала себе.
Їй здавалося, що останнім часом прикрість за прикрістю нав’язувалися до неї. Тільки й приємного – знайомство із паном Кручею.
Нарешті, жінка махнула рукою.
– І чого це партійці так носяться із своїм підборіддям! Було б діло, якби в них випинався розум, а то якась там кістка...
Коли смеркло, вона полетіла до Кручі і попередила його про небезпеку.
Наступного ранку Мирон закрив у місті фабрику посилювачів. Уряд, застуканий цією несподіванкою, послав двох поліцаїв у небо заарештувати Мирона. Власне, тільки двоє поліцаїв
