Щоб максимально зменшити кількість людських жертв серед особового складу армії, треба якнайширше застосовувати так звану «безконтактну» війну. Чим вище організація і технологічне оснащення армії, тим менше в майбутньому буде протистояння «віч-на-віч». Для цього, особливо з метою запобігти зайвим жертвам серед непричетного до воєнного конфлікту мирного населення, потрібна зовсім інша артилерія. Це вже не зовсім артилерія, а високоточна артилерійська ракетна зброя ідеально вивіреної знищувальної потужності і надзвичайної точності влучення, яка, образно кажучи, може влетіти в будь-яку «кватирку». Інтенсивність такої війни легко регулювати, застосовуючи щоразу ще більше такої смертоносної техніки або інших видів зброї. До таких належить авіація, у тому числі беспілотна, яка в разі оснащення подібною високоточною зброєю, має аналогічну смертоносну дію.
Звідси висновок: удари високоточною зброєю завдають переважно з повітря, тому такі дії будуть високоефективними лише тоді, коли армія подолала певний технологічний бар’єр у засобах розвідки, наведення і доставки боєприпасів до цілі. Тут усі компоненти повинні працювати разом, дуже точно і злагоджено. І що далі розвиватиметься армія, дедалі щільнішою й ефективнішою має ставати інтеграція наявних сил і засобів у єдину систему управління боєм. Я переконаний, що таку високоточну «гуманну» зброю і всі супутні технічні складники для розвідки, наведення і доставки її до цілі з метою завдати нищівних ударів по супротивнику успішно виготовлятиме в достатній кількості вітчизняний військово-промисловий комплекс.
Перераховуючи все це, я ловлю себе на думці: а чого з названого у нас немає, щоб у короткостроковій перспективі створити це? Усе є: величезний досвід виробництва і ракетної техніки, і авіації, і високоточних систем наведення. І нехай недолугі «консультанти» з військових питань заперечуватимуть мені, що Україна ніколи не випускала саме високоточні тактичні ракетно-артилерійські комплекси і літаки-штурмовики, я не сприйму це. Бо якщо країна посідає одне з чільних місць у ракетній і авіаційній техніці у світі, це означає, що ми маємо науковців, інженерів і технологів, здатних створити будь-яку спеціалізацію від уже наявних базових напрацювань і технічних досягнень. Була б політична воля та рішення про пріоритетне фінансування таких розробок, а також суворий контроль на всіх етапах виконання завдань.
Щодо захисної бронетехніки. Дивно навіть сумніватися, що країна, яка має Інститут електрозварювання імені Патона — першопрохідця у виготовленні броні ще з Другої світової війни та одне з провідних у світі танкових конструкторських бюро разом з виробництвом, а ще низку інших бронетанкових заводів з АвтоКразом на додаток, нездатна розробити і виготовити надійну бронетехніку для захисту підрозділів сухопутних сил. Без дальших коментарів.
Далі. Стрілецька зброя. Головний складник індивідуальної боєздатності кожного бійця – якісна і надійна стрілецька зброя. Не можу стверджувати, що в цьому напрямі Україна досягла серйозних успіхів. Мабуть те, що всі попередні роки наші військові арсенали заповнювала ще радянська, доволі надійна стрілецька зброя, якою переважно й були озброєні українські вояки, зіграло певну негативну роль у тому, що військова верхівка не дуже турбувалася про розвиток вітчизняних винаходів і розробок у цій важливій сфері. І хоч ми маємо вітчизняну виробничу марку «Форт», під якою намагаємося власними силами створювати і виготовляти стрілецьку зброю, поки що її якість залишає бажати кращого. Та все-таки як пілотний проект сучасне виробництво зброї ми вже маємо, маємо й ентузіастів у дослідницьких організаціях та на військових підприємствах в інших регіонах. Час від часу з’являються цікаві проекти, розробки, що їх можуть доопрацювати і вдосконалити найкращі фахівці в цій галузі та рекомендувати їх до серійного виробництва. Головне, не тримати всі наші винахідницькі і технологічні можливості розпорошеними. Вони мають буди консолідовані під одним державним «дахом» з метою негайного прориву в оснащенні збройних сил сучасною стрілецькою зброєю, яка відповідала б найкращим світовим стандартам. До речі, принцип здобування іноземних ліцензій і технологій від найкращих світових виробників зброї ще ніхто не скасовував, тобто варіанти вирішити це завдання у нас є.
Дуже важливе значення для бойової ефективності збройних сил має відстежування і вчасне виявлення цілей супротивника. Таку роль відіграють установки активного і пасивного стеження за рухомими та нерухомими цілями, наземними і повітряними. В Україні є певний досвід і досягнення у виробництві подібної техніки, особливо пасивного стеження, яка найефективніша, бо її не можуть заздалегідь виявити радари супротивника. У цьому напрямку нам треба досягти технологічного прориву з метою ефективного стеження за повітряними цілями для вчасного їх знищення силами протиповітряної ракетної техніки. Бо саме вони в умовах сучасної війни — найголовніша небезпека для військових підрозділів та військових і цивільних об’єктів. Це завдання ми повинні добре усвідомити і негайно братися за вдосконалення такої техніки.
Проте на сучасному рівні вирішення попереднього завдання нічого не варте без задіяння техніки космічного стеження за цілями і взагалі космічної розвідки.
І кому б про це говорити? Адже Україна (нехай у складі колишнього СРСР) у період підкорення космосу належала до космічних держав. Ми й нині маємо надпотужне конструкторське бюро та виробництво ракетної техніки, маємо традиції, напрацювання, наукові заклади, яскравих фахівців, яких, на щастя, ще не всіх втратили. Однак, на диво, владна верхівка за весь час незалежності просто не зважала на цю надважливу не тільки для оборони, а й для всіх сфер народного господарства високотехнологічну галузь.
Отже, що нам украй потрібно від неї передусім? Крім того, що нам добре вдається уже більше, ніж півстоліття, тобто потужні ракети-носії, нам конче потрібно налагодити виробництво власних супутників розвідувального (особливо!) призначення, зв’язку та цивільних потреб. Цю ситуацію вдало характеризує така метафора: ми маємо потужний двигун, але не маємо того, що він повезе. Тому супутники для нас — питання стратегічне, і не важливо, чи самі ми попервах це зробимо, чи в кооперації з кимось, у кого є більший досвід. Послугами наших ракет-носіїв користуються світові виробники супутників, то чому ми
