Сучасні системи наведення ракет повинні отримувати від супутників потрібні розвідувальні дані і точні координати передбачуваних цілей для наступного ідеального влучення по них ракетними артилерійськими системами високої точності. Тоді і небо України, і її територію буде надійно захищено від будь-яких провокацій чи відвертої агресії. Бо нікому не захочеться раптово отримати «звісточку з України» простісінько на своє власне «подвір’я».
Третій етап. Система перманентної військової перепідготовки дорослого чоловічого населення країни.
Боєздатна, добре оснащена армія — це добре, але це тільки половина справи. Є інша половина, яка зветься військовим резервом і яка в разі серйозної загрози разом із регулярною армією надійно «замкне» кордони України та «вимкне» бажання будь у кого помірятися з нею силами. Йдеться про обов’язкову перманентну бойову перепідготовку дорослого чоловічого і жіночого (за бажанням) населення країни. Я вже наголошував, що не треба боятися свідомо готувати в найкращому сенсі мілітаризовану, патріотично налаштовану націю. Хто не сприймає це твердження, нехай вивчить досвід нейтральної успішної Швейцарії. Немає місця і часу описувати в деталях тамтешню розвинуту систему підготовки боєздатності населення. Google без проблем дасть вичерпну інформацію про те, що будь-кому мало не здасться, хто ризикне напасти на цю мирну і невелику за розмірами країну. Нам теж потрібна пристосована до специфіки нашої держави схожа система, яка пронизувала б усе громадянське суспільство від юнацтва до людей старших, бо, повторюю, вона, крім військових навичок, дає нації фізичне здоров’я, а головне — виховує мужність і налаштовує на патріотизм.
Четвертий етап. Фінансове утримання, пільги і соціальні гарантії. Оснащення армії допоміжною технікою і потрібним знаряддям для щоденної життєдіяльності. Побут і медицина армії.
Ми вже ознайомилися із засадами Професійного соціального контракту з державою працівників правоохоронних органів, військовослужбовців та державних службовців. Насамперед зазначу, що ці засади повністю відповідають завданням держави із забезпечення гідного фінансового утримання, надання житла і соціальних гарантій своїм військовослужбовцям. Разом із шаною та повагою суспільства.
Якщо ми декларуємо, що будуємо армію світового рівня за військовою підготовкою, озброєнням, патріотичним вихованням, системою військової освіти, то повинні розуміти, що армія не буде боєздатною без сучасного розвинутого тилу: транспортної і допоміжної техніки, системи забезпеченням всім потрібним, насамперед харчами, належного рівня побуту військовослужбовців у польових умовах і в місцях постійної дислокації. Водночас армійський штатний розклад не повинен чисельно «роздуватися» за рахунок допоміжних служб, які виконують суто цивільні завдання. Йдеться про максимальний, де тільки можливий аутсорсинг, тобто професійне забезпечення спеціальними структурами, які за договорами постачання чи надання послуг мають виконувати для армії решту завдань, не притаманних їй, звичайно тільки за грошову компенсацію. Це істотно скоротить кількість тиловиків у погонах, знизить грошовий тиск на фонд заробітної плати в армії і, що важливо, суттєво покращить якість усіх послуг за рахунок відібраних на конкурсах спеціалізованих цивільних підприємств, для яких собівартість послуг при великих обсягах виробництва, а ще виробничої і товарної уніфікації, буде набагато нижчою, ніж у разі виконання таких завдань власне армійськими тиловими структурами.
Побут військовослужбовців під час виконання ними бойових завдань і в мирний час має бути понад усе!
І ще про важливе. Нині у світі є низка компаній, які спеціалізуються на облаштуванні якісних мобільних споруд із легких, водостійких і теплих матеріалів для розміщення військових підрозділів і служб у будь-яких кліматичних умовах та географічному рельєфі. Ці приміщення легко збираються, оснащуються окремими паливними генераторами, від яких працюють потужні обігрівачі й кондиціонери, освітлення й насоси вкупі з потужними фільтрами і тенами для подання, очищення й нагріву води. Такі конструкції будь-яких розмірів збираються і розбираються за лічені години, можуть слугувати всім підрозділам збройних сил і перевозитися слідом за ними на транспортних засобах у разі переміщення з місця постійної дислокації. Хто цікавиться деталями, можу знову порекомендувати скористатися допомогою Google — там уся детальна інформація є у вільному доступі.
Я особисто бачив на спеціалізованих виставках за кордоном повний асортимент подібного обладнання і тепер упевнений, що більшість складників, крім уже зовсім унікальних окремих приладів, українські підприємства зможуть виготовляти самостійно, а решту закуповувати або виготовляти в Україні за ліцензіями.
Окреме надважливе питання для боєздатності армії — медична служба, покликана надавати медичну допомогу, зокрема екстрену. За період реальних бойових дій ми вже бачимо серйозні проблеми військової медицини, організаційні, матеріальні і професійні.
Колишня система окружних шпиталів давно не відповідає територіальності і щільності розташування військових з’єднань та частин на території країни. До того ж вона може становити серйозні труднощі для виконання тактичних або стратегічних завдань збройних сил у разі передислокації армійських підрозділів, якщо перед ними постануть нові виклики. Простіше кажучи, ми отримали у спадщину неповоротку, немобільну, ще й погано оснащену військову медицину.
І знову про навчальну професійну підготовку. Проблему якісних медичних кадрів на майбутнє треба починати вирішувати передусім з налагодження синтезу між системою початкового навчання військових лікарів зі шкільної лави та системою перепідготовки вже навчених цивільних лікарів на лікарів військових. Що краще? Кожен із цих підходів має право на існування за двох умов: якість навчених військових лікарів «на виході» має бути на найвищому рівні, а їх кількість повинна відповідати потребам загальної чисельності армії.
Очевидно, що крім реальної потужної військово-медичної академії, яка поєднає два названих способи здобування спеціальної освіти військовими лікарями та підготовку вже досвідчених військових лікарів з метою досягнення ними вищих щаблів у військово-медичній ієрархії, у країні в разі потреби і військової доцільності можуть утворюватися регіональні військові медичні інститути, які даватимуть той самий рівень медичної освіти, що й академія, але без підготовки військово-медичних керівників найвищого рівня.
Ще один важливий штрих. Військові медики, на відміну від цивільних лікарів, мають бути зовсім інші за ментальністю. Насамперед вони повинні бути вояками в душі за покликанням. Вони приймають військову присягу і, якщо треба, мусять уміти взяти до рук зброю і вправно нею користуватися в бою. Тому професійна підготовка лікарів у військово-медичних навчальних закладах обов’язково потребує якісної бойової підготовки курсантів на випадок можливої особистої участі в бойових діях для захисту власного життя і життя поранених, які перебувають під їх опікою у польових шпиталях.
Далі. Потрібна кількість медичних кадрів (а це не тільки лікарі різних фахів, а й молодший медперсонал) має десь гарантовано працювати у мирний і, що найважливіше, у воєнний час. Де і як? Звичайно, ніхто від нинішніх стаціонарних шпиталів відмовлятися не збирається. Мало того, їх потрібно всіляко підтримувати і розвивати, бо ми мусимо пам’ятати і про розвиток військової медичної науки. А саме шпиталі вкупі з академією мають стати осередком підвищення наукового, методичного і
