Глобалізація інформаційного простору — це позитивне явище для світу й сучасної України. Інтернет з його можливостями швидкісної передачі даних, доступні мобільні гаджети, комп’ютерні програми для відеозв’язку в інтернеті, як-от Skype, та ще багато чого зробили глобальний ефірний простір абсолютно доступним як для швидкого отримання, так і для передачі потрібної інформації.
Світ стиснувся до розміру комп’ютера, смартфону чи мобільного телефону. І якщо на спілкування між людьми раніше витрачалися тижні або місяці, тепер на це вистачає хвилин. Завдяки цьому кожну секунду свого життя ми живемо в реальному світі в онлайн-режимі, ми працюємо з компаніями інших континентів у онлайн-режимі, ми пересилаємо гроші в будь-який банк світу в онлайн-режимі. І — найголовніше — вся світова політика між державами нині теж здійснюється в онлайн-режимі.
Звичайно, можливості інформаційної глобалізації незворотно вплинули на світові економічні процеси. Нині завдяки високошвидкісному інтернету й різниці між часовими поясами вже можливо в межах однієї компанії мати, наприклад, головний офіс у Лондоні, а бухгалтерів, які готують для неї фінансові звіти, в Індії. Нині компанія може розробляти дизайн і технологію своїх виробів у США чи Італії, виготовляти самі товари в Китаї чи Таїланді (так званий аутсорсинг) та ще й контролювати виробничий і логістичний (зберігальний і постачальний) процеси знову-таки в онлайн-режимі.
Суттєво змінилася світова система накопичення й постачання (логістика) вироблених товарів. Наприклад, для того щоб ви змогли в будь-який час купити будь-який товар, скажімо, в Німеччині, його не треба багато мати на складах цієї країни. Через комп’ютерні мережі компанії-виробника щохвилини йде облік руху товарів через усі виробничі, складські і торговельні її підрозділи. І якщо товар закінчується в конкретному магазині в Німеччині, автоматично терміново йде запит на найближчий склад про його доставку, а якщо на місцевому складі товару теж замало, автоматично підключається склад сусідньої країни чи центральний склад головної компанії або вже склад завода-виробника. За потреби вони включать у цей процес авіаційну вантажну доставку DHL чи Federal Express, яка терміново транспортує складам і магазинам товар у необхідній кількості, щоб підтримати їх працездатність. Так зараз працює світова логістика. І все це теж у онлайн-режимі.
Змальовуючи світову систему розподілу праці, руху технологій і товарів, ми непомітно перейшли від проявів інформаційної глобалізації до глобалізації економічної. І якщо з першою у нас не виникало жодних протиріч, до другої є багато запитань... Особливо зважаючи на нинішній економічний стан і рівень розвитку України та її нинішню невбудованість у жодну дієву економічну співдружність країн, наприклад, Євросоюз.
Так добро для України економічна глобалізація чи ні? На перший погляд, дивне запитання. Спадає на думку відоме старовинне прислів’я «гуртом і батька легше бити».
Проте сучасна вразливість спільної економіки Євросоюзу наводить на іншу думку: а може, нам пощастило з тим, що ми нікуди не «вляпалися», а колись вистраждали у довгих внутрішніх дискусіях статус позаблокової держави?
Глобалізація, попри очевидно позитивні явища, має ще й суттєві негативні та неочевидні. І ця неочевидна її частка ставить багатьом країнам і їх суспільствам дуже серйозні виклики, від яких треба буде ефективно захищатися, бо економічний глобалізм у тому спотвореному вигляді, що існує зараз, однаково поступово зруйнує поділ на глобальних споживачів і глобальних виробників.
Наважуся стверджувати, що нині ефективно протистояти негативним викликам економічної глобалізації зможе лише держава, достатньо ізольована від легкого проникнення не завжди дружніх і корисних для її економіки засобів та інструментів.
Мають же бути якісь «санітарні кордони» для протистояння іноді негативному, руйнівному впливу чужих, не властивих і не корисних для нас ідей, методів та принципів?
Щоб було зрозуміло: економічна глобалізація по-нашому, образно — це коли нас навмисне чи ні відволікають від справи і втягують у безкінечний процес певних, зовсім не дружніх нам викликів, а ми, умовно кажучи, опустивши руки додолу, стоїмо в ступорі обличчям до своїх зовнішніх кордонів, чогось від когось чекаючи і не помічаючи, що в цей час відбувається за нашою спиною, у себе вдома. А мабуть, краще було б повернутися до цих кордонів певною частиною тіла, уважно подивитися всередину країни, взяти всі можливі знаряддя праці й почати справді розбудовувати нову державу. Просто почати продуктивно працювати. Для себе. Для родини. Для процвітання своєї країни.
Якщо ми, маючи найпотужніший у світі аграрно-хліборобський потенціал, не можемо нагодувати самих себе, які ми рівнозначні учасники глобалізаційних економічних процесів? На що ми можемо впливати у цих процесах? Хто з нами рахуватиметься? Ми просто масовка чи статисти у чиїйсь великій світовій грі, спостерігачі невідомо чого і для чого.
Висновок. Ми повинні точно усвідомити, що економічна глобалізація, яка, на перший погляд, здається об’єднавчим процесом, реально не є кооперативною формою діяльності держав чи суспільств, бо глобалізаційні економічні процеси не обов’язково передбачають рівноправність учасників та їх спільну спрямованість на досягнення максимально ефективного для всіх результату. Такі цілі властиві лише для правильно організованої кооперативної діяльності будь-якого рівня і виміру. Тому не економічна глобалізація, а кооперація в найширшому сенсі цього поняття врятує національну і світову економіку від уже видимого краху.
Але знову повернімося до термінів «швидкий світ», «швидкі гроші» тощо. Впевнено можна стверджувати, що досягнення глобальних комунікаційних технологій їх винахідники, розвинуті держави, використали не тільки для добра усього світу, а й з метою втягнути за їх допомогою слабші, але ресурсно привабливі (і ресурсом не тільки матеріальним, а й людським) держави до своїх економічних інтересів, а згодом і політичних орбіт. Тут немає нічого дивного. В епоху всебічної комерціалізації і тотального культу споживання прибуток як результат боротьби за будь-які ресурси став основною метою переважної більшості світових суспільств.
Глобальні комунікаційні технології дозволили легко долати навіть найзахищеніші кордони країн, роблячи їх прозорими для виконання комусь потрібних економічних чи будь-яких інших завдань. Не завжди корисних для суспільства цих держав, а тільки для певних їх громадян або, ще гірше, для поширення руйнівних економічних процесів як результату ворожих дій однієї держави проти іншої.
Наведемо яскравий приклад, мабуть, найважливішого інструменту, завдяки якому відбувається процес живлення глобальної економічної діяльності. Це фінанси і, звичайно, їх провідники — міжнародні та споріднені з ними дочірні, а також наші вітчизняні банки.
Найпотужніші економіки світу вже встигли «накачати» світову фінансову систему такою кількістю емісійних грошових знаків, що на фінансових ринках відкрито заговорили про девальвацію і втрату платоспроможності більшості ключових резервних валют світу. А втрата кредиту довіри до них може призвести до майже безвихідної для світової економіки ситуації.
Та чомусь перше, що впадає у вічі на вулицях українських міст, — це насамперед завелика кількість банківських офісів
