Є серйозне практичне питання: як охопити і надати поточне медичне обслуговування, а в разі потреби вчасну швидку допомогу будь-якого рівня кожному воякові? Відповідь така: згідно з потрібною країні чисельністю армії слід розрахувати граничну чисельність військового медичного персоналу всіх рангів та визначити територіальне розташування медичних закладів різного рівня у прив’язці до місць постійної дислокації військових частин. Розмір і можливості цих медичних закладів повинні суворо відповідати їхньому максимальному завантаженню пацієнтами згідно з коректною медичною статистикою. Медичний рівень усіх закладів — від лікарень до амбулаторій чи просто медичних кабінетів (залежно від кількості приписаних до них військових) — має бути однаково якісним, а технічне оснащення не повинно відрізнятися. Це потрібно лише для того, щоб поранений або хворий зміг отримати потрібну для рятування життя чи здоров’я першочергову медичну допомогу у повному обсязі без зайвого небезпечного для життя транспортування в інший віддалений медичний заклад.
І найголовніше — польова військова медицина. Існує чотири головні чинники успішного функціонування військово-польової медицини: коли є ДЕ, КОМУ і ЧИМ надавати медичну допомогу та є НА ЧОМУ усе це доправляти до найближчого місця бойових подій. Хоча я все це вже висвітлив вище, повторюся ще раз.
ДЕ — у мобільному польовому шпиталі, зібраному з легких споруд, водостійких і теплих матеріалів, пристосованому до будь-яких кліматичних умов і географічного рельєфу; оснащеному автономним паливним генератором, від якого працюють потужні обігрівачі й кондиціонери, освітлення й насоси разом з потужними тенами і фільтрами для подачі, нагрівання й очищення води. Шпиталь має бути будь-якого потрібного розміру, збиратися й розбиратися за лічені години.
КИМ — висококваліфікованим медичним персоналом, лікарями будь-якого профілю й молодшим медичним персоналом у достатній кількості, навченими у спеціальних військово-медичних навчальних закладах, які здобули там також достатній рівень бойової військової підготовки.
ЧИМ — абсолютно достатнім асортиментом якісних ліків, за допомогою сучасного медичного обладнання, пристосованого до пересування разом зі шпиталем.
НА ЧОМУ — у розібраному вигляді на спеціальному високопрохідному автотранспорті, який переміщується вслід за військовими підрозділами у разі зміни ними у бойових умовах місця дислокації.
П’ятий етап. Військова політика нової країни. Внутрішні та геополітичні завдання.
Як підсумок усього викладеного вище про нову армію оновленої держави треба поговорити про речі стратегічного характеру. Усі дії держави та її армії, пов’язані з обороноздатністю країни, її військовим потенціалом і потужністю військово-промислового комплексу, мають бути визначені у новій військовій доктрині. Звичайно, це документ великого обсягу і спеціального призначення, тому тут обмежимося розмовою лише про найважливіші тези, які мусить знати кожний українець.
Сумний досвід 2014–2015 років свідчить не тільки про всі вже названі бойові, структурні, підготовчі, ідеологічні і матеріально-технічні недоліки збройних сил. Засадничу негативну роль зіграла відверто зрадницька політика керівництва країни 2010–2013 років щодо власної держави та її армії на користь Росії і тотальне розкрадання матеріальних ресурсів генералітетом у злочинній згоді з напівкримінальним і кримінальним бізнесом, який «приліпився» до армійських структур. Тому на момент Майдану кінця 2013 року і початку російської агресії, підтриманої зсередини сепаратистськими елементами за гроші внутрішніх і зовнішніх ворогів України, ми мали морально дезорганізований, погано оснащений і непрофесійно керований конгломерат військових частин, який дієздатною армією назвати просто неможливо. І це при її штатній чисельності понад 200 тисяч осіб!
Вище я вже перерахував усі заходи, які нам треба здійснити, щоб отримати сучасну армію світового рівня. А тепер про речі глобальні.
Ми були позаблоковою країною. І мені особисто на момент першого видання книжки здавалося та й зараз здається, що це найкраща позиція для старту еволюційного оновлення країни. Та вже в активній фазі агресії наші керманичі почали хаотично шукати, до кого б притулитися «під крило». Звичайно, їм марилася НАТО і тому позаблоковий статус було скасовано. Та навіть попри гіпотетичну пряму загрозу виходу російських військ через Україну на кордони країн–членів НАТО, остання не дуже хотіла, а якщо чесно, «впритул не бачила» нас хоча б якимось партнером, не кажучи вже про повноцінне членство у блоці. І навіть враховуючи ступінь загрози для себе самої, дії НАТО, що могли бути спрямовані хоч на якусь дієву підтримку України, не були адекватними навіть її власним інтересам, то що вже казати про інтереси наші.
Відверто кажучи, не пара вони нам. Сімдесят років не було справжньої «гарячої» війни у Європі, тому весь цей час вони ніжилися у «гарячій ванні», звідки не дуже хочеться вилазити, щоб замість цього лізти у справжнє пекло. Тому й було пустопорожнє «занепокоєння», навіть без нормальної й достатньої політичної і технічної підтримки, не кажучи вже про активні дії для стримування агресора. З України це видається нерішучістю, а попросту кажучи, боягузтвом і здачею проєвропейської України як можливого партнера, хай і потенційного.
Тому альтернативи у нас немає. Хочеш миру — готуйся до війни. Втретє наголошую: не треба боятися мілітаризації суспільства. Нам доведеться пройти весь цей шлях до кінця, щоб стати справді незалежними від песимістичних думок, нібито від нас нічого не залежить. Тоді від нас залежатиме все і насамперед наше власне життя у власній країні. І, вибачте, тоді нам буде «по барабану», хто, що і як про нас думає, а тим паче хто і які має проти нас ворожі наміри. Саме так природним чином відновиться і справжня позаблоковість, і нейтральність. Що, зважаючи на реальну схильність українців бути справді незалежними, але добре кооперованими у світову економіку вкупі з чинниками, потрібними для існування внутрішнього, складе ту саму успішну для нас модель співіснування міжнародного.
Висновок. Треба будувати свою армію, щоб потім не годувати чужу (відомий вислів).
Економізація внутрішньої й зовнішньої політики в державі
Існує така мрія про досконалий ринок. Дехто з так званих «фахівців» вважає це утопією, але такий ринок — не економічна стихія, як вони думають, у якому всі процеси відбуваються самі собою, а логічне й реалістичне поєднання вільного підприємництва та державного регулювання. Все гармонічне завжди в балансі, бо істина завжди посередині. Цей життєвий постулат теж працює скрізь і завжди і ще нікому не вдалося спростувати його дієвість. А людям потрібні лише свобода й рівні можливості. Тому всі дії нової держави мають бути спрямовані виключно на внутрішній соціально-економічний результат.
Нова держава — це передусім новий внутрішній устрій усіх її життєвих процесів. Підкреслюю — процесів внутрішніх, певною мірою відокремлених від загальних глобалізаційних світових процесів.
Бо що означає суцільна глобалізація для теперішньої України? Глобалізація — це така форма прояву сучасного суспільного життя, яка завдяки насамперед інформаційним (комунікаційним) технологіям безпосередньо пронизує абсолютно всі сфери людського життя.
Глобалізація «дістане» будь-яку людину де завгодно у світі, якщо вона має хоч якийсь приймач інформаційного сигналу.
