“Та нині Христос воскрес із мертвих, – первісток серед покійних. Смерть бо через людину, і через Людину воскресіння мертвих. Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть, кожен в своєму порядку: первісток Христос, потім ті, що Христові, під час Його приходу. А потому кінець, коли Він передасть царство Богові й Отцеві, коли Він зруйнує всякий уряд, і владу всяку та силу. Бо належить Йому царювати, аж доки Він не «покладе всіх Своїх ворогів під ногами своїми!» Як ворог останній – смерть знищиться...” Це програма Господня для всієї Церкви, для кожного з нас, бо ми є члени церкви. Кожне слово Господнє діє як на рівні загалу, громади, людства так і на рівні індивідуальному, кожної душі людської. І це чудово! Це колесо в колесі Єзекіїля. Єзекіїль бачив програму Господню як колесо в колесі. Він бачив велике колесо історії Господньої, яке рухали херувими (ті, хто мають відання, тому що дні скорботи цієї, скорботи зневіри, безнадійності, нелюбовності вкорочуються за рахунок вибраних. А вибрані це ті, які прийшли до трапези Господньої. Багато званих та вибраних мало. Але ж ті вибрані, хто приходить до трапези премудрості Божої, обов'язково піднімаються до висоти відання і не просто проголошують: “Ми що нині херувимів з себе уявляємо...” А стають херувимами во плоті і вони рухають те колесо історії, і вони рухають те колесо спасіння яке котиться до мети, а мета та Царство Боже). І не важливо на якому відрізку цього величного шляху знаходиться кожна душа зокрема. Тому що це колесо має вигляд коліс в колесі: кожна наша душа – це є маленьке колесико у великому колесі. Вернімось до слів Господніх: “Поправді, поправді кажу вам, дехто з отут-от приявних смерті не скуштує поки не побачить Царства Божого, що прийшло воно в силі”. Дехто питає: як же так, Господи, хіба правду сказав Христос? Хіба побачили апостоли Царство Боже? Та ми вже через 2000 років і то не бачимо цього Царства тут... Побачили! В тому і мудрість Господня, що слово Боже працює як в глобальних, так і в маленьких вимірах. Як для загальної хмари віруючих і вірних, так і для кожної росинки, яка складає цю хмару. “Смерть бо через людину, і через Людину воскресіння мертвих”. Так, смерть духовна сталася через людину. Господь запрограмував людині духовне життя. Сенс всього життя творіння полягає в тому, щоб обожити це творіння. Сенс буття в обоженні! І творіння розвивається від неорганічної через органічну і до вищої форми існування матерії – людини. І ця людина повинна стати духовною. Homo sapiens повинен піднятись до Homo spiritus, до людини духовної! Людство – це є колиска ангелів! Земля – це є “пологовий будинок” світу невидимого, і не тільки наша Земля. Господній всесвіт, і все що наповнює його. І є ще міріади і міріади тих колисок розуму, що повинні піднятися до висоти воскресіння, до висоти премудрості Господньої, до висоти любові. Тому що любов над усе, любов все покриває, любов все наповнює. Бог є Любов! І смерть через людину, безумовно, коли людина повинна була бути духовно живою, а вона впала... Адам і Єва – перша цивілізація людей віри, перші люди віри, які піднялися до висоти сьомого дня, ввійшли в спокій Господній, – впали, пішли іншим шляхом. Пішли шляхом не інтенсивного розвитку, але екстенсивного. Пішли не “вверх”, а “вшир” і, в результаті, вниз. І прийшла смерть бездуховності, а смерть віддалила від істини, від віри живої, віддалила від благодаті. От вона смерть. І Господь знав, що так буде. Невже ви думаєте, що Господь, в Якого немає ні минулого ні майбутнього, Який є Альфа і Омега, Початок і Кінець, коли творив світ не знав, що людина впаде? Знав, але якби Він заклав у Програмі що людина ніколи не впаде, то це вже була б не людина – це був би робот! Господь не творить роботів, роботів творять люди. Господь творить людину за образом Своїм, а одна з ознак (і чи не найважливіша ознака образу Божого в людині) – це є свобідна воля. Вільно обирати ми можемо з вами. Господь робить все необхідне, щоб направити цю волю на шлях життя вічного, але ми маємо іншу змогу, – і ми вперто опираємось волі Господній. Як зробив це Адам. От чому від Адама “перворідний гріх” в кожному з нас: так, ми всі проходимо цим шляхом. Згадаймо слова апостола Павла: “Твар підкорилася марноті недаремно, а через Того, Хто скорив її в надії на визволення”, в надії, що і сама вона своєю волею, а не насильно підніметься до висоти синів Божих, до висоти Духа, до життя вічного! Що і сама вона воскресне! І це було закладено в програмі, Господь знав, що так буде, тому що це є реалізація вільної волі творіння. І в Адамі ми всі помираємо, тому що той Адам в кожному з нас, закон плоті в кожному з нас, і він виконує свої функції на певному етапі. Ми не можемо існувати без інстинктів, поки ми в тілі, і поки ми не підкорили вищим законам ці інстинкти. І на певному етапі ці інстинкти є позитивні для творіння Господнього: інстинкт самозбереження, продовження роду... Це все звірячі інстинкти, вони закладені Господом, ця програма закладена, проте вони позитивні. Позитивні в павуці, в пташці, що літає, вони позитивні в овечці і в тигрі і т.д. Але коли творіння піднімається на висоту уже людини, яка має Образ, – то тоді починається боротьба інстинктів звірячих і закону розуму, що є в людині. Морального закону, який Господь вкладає в Своє творіння. І твар підкоряється марноті, але підкоряється, бо так заплановано, що запрограмована вільна воля, бо інакше не
