Воскресіння. Світ ангельський. Курс лекцій

жити краще, і тоді прийшов до розуміння того, що для чого воно мені потрібне? Якщо прийшов до розуміння яке розчаровує – то і є ти найнещасніший від усіх. Чому? Тому що іншим немає в чому не розчаруватись. Ті які не прийшли до Христа – вони так і усвідомлювали, що от таке є життя. Вони не бачили кращого, а ти побачив краще і розумієш, що вічності немає, – і приходить розчарування, смуток, смертельна туга, тому що помирати не хочеться, тому що помирати страшно, бо там нічого нема... І це справді страшно, бо ми знаємо, що найстрашніше – це невідомість. І найнещасніші люди є ті, які живуть в невідомості про те, що очікує їх завтра. Християни говорять про те, що вони бачили, про те, що знають. Християнин повинен бути “мужем з відкритим оком”. Мати віру (муж біблійною мовою – це віра, розуміння відкрите). Більше того, християнин повинен піднятись до вершин досконалості і побачити ще в цьому житті, будучи ще в тілі, побачити духовними очима майбутнє життя, світ невидимий, отримати містичний досвід. Це для нас. І коли ти бачиш це, тоді поняття “вірю” переходить на більш вищий щабель – “знаю”. Тоді ти стаєш херувимом. Херувим – це ангел відання: “Ми таємно херувимів з себе уявляємо...” Уявляємо себе тими, хто має відання: ми повинні піднятись на висоту цього відання. Якщо ж ми надіємось на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасніші від усіх людей...

“Та нині Христос воскрес із мертвих, – первісток серед покійних”. Тепер і ми повинні пройти Його шляхом. Христос показує шлях, Він показує шлях воскресіння. Він показує шлях буквальний і шлях духовний. Це шлях воскресіння, причому в першу чергу – це шлях воскресіння духовного, тому що на початку Слово. А потім Слово стає плоттю. В першу чергу ми повинні говорити про духовне воскресіння, і воно має цікавити нас в першу чергу безумовно, поки ми ще в тілі. Ми повинні воскреснути – тобто ожити духовно, бо ми були мертві, а стати повинні живими. Ми повинні жити Христа ради. Ми повинні мати віру, що здійснюється в любові, що чинна любов'ю. Ми повинні мати надію яка підтверджується відчуттям присутності Господньої, баченням слави Його. Ми повинні підніматися до досконалої любові. Ми повинні іти цим шляхом, шляхом воскресіння, і щодень помирати для гріха, і щодень воскресати в життя вічне, як говорить апостол Павло: Я щодень помираю... Ми повинні щодень розпинати в собі гріх разом з Христом, бо Він допомагає нам. Сама ти нічого не зробиш: “Не я живу – живе в мені Христос” Він показав мені шлях, і залишається зі мною, по всі дні до скінчення віку мого. З Церквою до скінчення віку світу цього, як Слово, як Дух. Слово, віра, Дух або Благодать Всесвятого Духа.

Я повинен розпинати гріх в собі разом з Христом, помирати для гріха разом з Христом, – і воскресати разом з Христом! І я буду так іти по спіралі, по колу в Галілеї. (“Зустрічайте Мене в Галілеї, – каже Господь учням, – Я випередив вас, ідіть в Галілею, там я зустрінуся з вами” Галілея – коло)! Щодень – шість днів працюй, сьомий день – спокій для Господа. Спокій тому що, ти напрацював – і в результаті піднявся на сантиметр духовно, ти очистився, приніс плід і маєш від цього духовну радість. По колу, в “Галілеї”, на висоти вічності піднімаємось... І тоді прийде момент обов'язково для тих, хто є ревнитель справи Господньої! Прийде той момент про який говорить Господь: “Поправді, поправді кажу вам, де хто з отут-от приявних смерті (фізичної смерті тіла) не скуштує, поки не побачить Царства Божого, що прийшло воно в силі!”. А для тих, хто ще не встиг піднятися до висот ангельських (бо дехто стане ангелом тут, дехто сподобиться стати ангелом тут, ще в цьому житті) – то ті, хто не досягне таких висот, в кого Царство Боже ще не прийде в силі в серці його, то він хоча б підготує себе до того, щоб воно прийшло в силі потім, в житті вічному, майбутньому, після воскресіння. Все одно мусить бути воскресіння: спочатку воскресіння тут для мене, духовне, і тоді я зможу вигукнути разом з апостолом, разом з пророками: “Де смерть твоє жало?!.” Тому що, тоді смерті вже нема, а є очікування переходу, очікування скидання цієї оболонки, храмини, яка заважає мені повністю з'єднатися з Богом. І це щасливе очікування смерті! Так, дійсно, для юдея це спокуса, а для гелена глупота. Так, ми ісповідуємо такого Христа, ми ісповідуєм таку віру, і ми говоримо про те, що бачили! Христос пройшов цей шлях – то і ті, хто називає себе християнами пройдуть цей шлях. І тисячі і тисячі, сотні тисяч дітей віри, синів Божих по Благодаті Христовій пройшли цей шлях, бачили і свідчать про те! І вони повинні воскреснути в нас, бо ми не попередимо їх. Ми не попередимо тих, хто впокоївся во Христі, ми не попередимо покійних! Вони спочатку повинні воскреснути в нас, а потім і ми підхоплені з ними на хмарах свідків Господніх – віруючих і вірних – на повітрі духовному назустріч Господеві. І так завжди з Господом будемо! Найкраще воскреснути тут, в цьому житті, бо коли воскресає в нас віра – тоді ми стаємо дорослими християнами. Це не означає, що до моменту воскресіння в нас віри ми не були християнами. Ми були християнами, але були дітками у вірі. Тепер нам потрібно стати дорослими християнами, які мають віру живу, воскреслу, які бачать славу Господню духовними очима. Які відчувають присутність Божества в собі, як теплоту Духа Святого. Прийшов Христос після воскресіння, дихнув і сказав: “Прийміть Духа Святого”... Які починають розуміти реальні речі нашого буття, які починають робити справи милосердя Христа ради, не тому, щоб мене похвалили ближні мої, а навпаки втікаючи від ока ближніх моїх – в таїні. Тому що зростає в них віра жива, не мертва, не фарисейська, але справді жива віра. Це коли я живу в цих реаліях Божественних, коли Дух Святий в мені і Він всьому мене навчає, коли я вже бачу Небо відкрите, або хоча б привідкрите. Коли я бачу це світло Христове, яке освітлює моє серце, і моє розуміння, і мої сили, зміцнює мене, і веде мене по життю. І якщо навіть в цьому житті я не підіймусь до