Смерть знищиться як останній ворог. На духовному рівні, і на фізичному безумовно. “Де смерть твоє жало?.. – говорить апостол. Він був в тілі коли говорив ці слова. Говорив духовно? Так, але духовне переходить в матеріальне, Слово стає плоттю, і бачиш славу Господню в цьому. Смерть знищиться! Для апостола Павла смерті не було, він навпаки молився: Господи, я мрію і молюся, щоб храмина ця скоріше розвалилась і я повністю з'єднався з Тобою! От рівень досконалості: смерть уже знищена в ньому на духовному рівні. Та й по букві. Тому що, смерті немає, а є перехід. Смерть духовна – це є справжня смерть, смерть в повному розумінні. А смерть кокона для метелика – це не є смерть, це просто скидання кокона і живий метелик летить. Хоча гусінь може сказати: дивись, вмерла гусінь. А метелики кажуть: народився метелик. Все пізнається в міру того, хто як може вмістити. Піднімаймося, браття кохані, до висоти духа, щоб вмістити ці речі реально, щоб ці речі були для нас уже не містичними, не таємними, а реальними, щоб цей досвід був для нас досвідом Божественої реальності, як він насправді і є. “Як ворог останній – смерть знищиться...” Смерті не буде ні духовної, ні фізичної. Ми розуміємо, що кінець всьому буде той, що і фізичних (точніше біологічних) тіл не буде. Тому що те , що діє на рівні особистості, – воно діє і на рівні всесвіту. Що є матерія? Не що інше, як колиска духа. І коли вона виконає свою функцію – вона буде не потрібна. Ми з вами говорили про той великий вибух, який відбувся в момент творіння. Сталося світло і по букві. І почалось створення планет, галактик і т.д. Вчені стверджують, що і нині всесвіт розширюється, але обов'язково буде звужуватись. І все повернеться на кола своя, і все, що мало початок, буде мати кінець. Матерія мала початок, і час мав початок, і простір мав початок... Дух мав початок? Не мав! Дух безпочатковий, бо даний Господом кожному з нас. Дух запліднив матерію, Дух запліднив твар, щоб з неї піднялось творіння до висоти богоєднання. І буде знову звужуватись ця вселенна до того першопочаткового стану, в якому вона й була, до стану квантового вакууму, до стану рівноваги. Це не означає, що знову більше не буде вибуху. “Отець Мій творить і донині”. Але це означає, що для нас це не буде мати аж ніякого значення. Так само, як не має ніякого значення для метелика: що сталося з коконом з якого він вилетів. Останньою буде знищена смерть... Царство Духа, Царство Боже, царство творіння, яке з'єдналося на висоті обоження в світі ангельському, в світі який тільки і може споглядати Божество!..
“...бо «під ноги Його Він усе впокорив». Коли ж каже, що впокорено все, то ясно, що все, окрім Того, Хто впокорив Йому все. (Тобто, крім Христа. І крім Бога, Отця). А коли Йому все Він впокорить, тоді й Сам Він, Син, упокориться Тому, Хто все впокорив Йому, щоб Бог був у всьому все”. (Ось воно, повне Богоєднання. Сенс життя творіння – повне Богоєднання). Бо що зроблять ті, хто хрестяться ради мертвих? Коли мертві не воскресають зовсім, то нащо вони ради мертвих і хрестяться? Для чого й ми повсякчас наражаємось на небезпеки? Я щодень умираю. Так свідчу, браття, вашою хвалою, що маю її в Христі Ісусі, Господі нашім”. То навіщо ж тоді хреститися ради мертвих? Ми розуміємо, якщо немає воскресіння, то навіщо піст? Для чого постимо? Для чого погребаємо себе разом з Христом? Тому що ми ж ідем шляхом Христовим. В позитивному значенні: розп'яття, смерть і воскресіння – це розп'яття для гріха, смерть для гріха, щоб осягнути воскресіння. А якщо немає воскресіння, то нащо розпинати в собі гріх і помирати для гріха? Навіщо позбавляти себе земної насолоди? Як говорить святитель Феофан, що людина яка не досягла духовного відчуття, яка не здобула молитви серця, яка не відчуває присутності Божої, яка не бачить слави Господньої, яка не має містичного досвіду, але є подвижник, – то вона найнещасніша серед усіх людей. Тому що, і земного відрікся (земної насолоди), і небесної не досяг. Якщо немає цієї насолоди, то навіщо мені хреститися заради мертвих? Навіщо мені себе погребати разом з Христом? Тому що всі хто в Христа хрестилися – в смерть Його хрестилися. Ми повинні вмерти для гріха. Перша смерть в біблійній мові – це смерть для гріха. “Коли я зо звірами боровся в Ефесі, яка мені по-людському користь, коли мертві не воскресають?” Дуже цікавий момент. По букві трактують, і ніхто не запитає: що, апостол Павло був гладіатором? Ні! Де ті “звірі”? Де той “Ефес”? Ті звірі – в наших серцях, і те місто Ефес воно також в наших серцях. Саме так. Ми боремось з тими звірами польовими, а найхитріший з тих звірів той плотський розум наш, той сатана, що в нас проявляється як закон плоті. Так якщо немає воскресіння і немає життя вічного, то навіщо мені боротися з тими звірами? Пий душа, їж, веселися, гуляй поки можеш, бо прийде час і не зможеш нічого!.. Який сенс боротися з тими звірами в собі? Сенс може бути тільки один – перемогти і отримати вінець переможця, отримати нагороду. Якщо ця нагорода не є фізичною, (бо боремось то з “фізичними звірами”, з плотськими звірами), якщо вона не фізична, ця насолода, то
