Воскресіння. Світ ангельський. Курс лекцій

та само і Господь! Коли ми приходимо до віри, ми Його просимо з впевненістю, як ми просили сьогодні: Господи! Нехай буде воля Твоя, дякуємо Тобі, що Ти відкрив нам волю Твою в слові Твоїм. Воля Твоя на те, щоб нам було все добре, щоб ми мали життя, і з подостатком щоб мали, щоб повною була радість наша. І жодного сумніву не виникає в нас стосовно цих речей. Але підходить брат і каже: “Все було так добре. Я прийшов до віри, я увірував, я молився, і все було добре... І раптом стало все так погано. А всі сусіди, знайомі, співслуживці по роботі знають, що я віруючий і вірний. Знають, що я молюся, знають що я почав нове життя, що я живу зараз з Богом, але захворіла моя дитина, почалися негаразди з матеріальним становищем, негаразди на роботі, в сім’ї... Що я можу сказати? На мене починають тикати пальцем і казати: де твій Бог? Ти нас вчив? Лікарю, вилікуй себе сам!” Цікаве питання, правда? Я відповів братові так, як воно належить. А вдома ще раз згадав, ще раз опрацював це питання. Сумнівів немає жодних. Все діється з волі Божої, без волі Божої волосина не впаде з голови нашої. Давайте з вами розглянемо в яких випадках Господь допускає нам випробування. Щоб ми не були дітьми у вірі, і щоб сатана не насміявся з нас, щоб ми, отримуючи випробування в нашому житті, знали чому вони є, і знали як відповісти на них.

Господь допускає страждання людині – хвороби (проблеми із здоров’ям), матеріальні проблеми, проблеми в сім’ї і на роботі, – в чотирьох випадках:

1. Коли ми є невіруючими. Коли ми є язичниками, коли ми в лихій пожадливості та зажерливості – що суть є ідолослуження. Бо інакше як нас відірвати від цього корита? Тільки через страждання. Тому що часто нам добре в темному, теплому, ситному хліві. Господь говорить: Краще тіло віддати сатані на погибель плоті, щоб дух спасся Господнього дня. Господь приводить нас через страждання. Я часто говорю це під час проповідей, лекцій: 99% присутніх тут прийшли до віри через страждання. Господь виводить нас із світу через страждання. Як тривога – то до Бога! Коли нам щось кольнуло, ми кажемо: Ой! Господи! От вже і згадуємо Ім’я Господнє... А коли ще більше кольнуло – тоді кажемо: За що, Господи?! І це хороше запитання. Господь каже: Слава Богу! Бо тепер подумай за що, навернися і будеш жити.

2. В цьому випадку Господь допускає страждання уже праведнику. Перший випадок це коли Господь допускає страждання грішнику, щоб повернути його з його злої дороги (Йова 33-й розділ). Господь промовляє до людини і раз, і два, і три. В видіннях, хворобах, снах. І перший раз – коли людина йде “з Єрусалиму в Єрихон” (тобто це грішник) для того, щоб навернути її до Господа. Другий момент – коли людина йде “з Єрихону в Єрусалим”, тобто стала праведником. Шукала правду, знайшла її в Ісусі Христі і йде цією дорогою правди. Але це не означає, що праведник не грішить, бо один Бог без гріха. Всі згрішили – і всі позбавлені слави Господньої. Так от, другий момент – це коли Господь нам допускає страждання як покарання за гріх. Коли Господь допускає нам, недосконалим, ту “різочку”, яка допомагає стати на правдивий шлях якщо ми схибили з нього. Це те саме, як притча про доброго самарянина. Ішов чоловік з Єрусалиму в Єрихон. Хто йшов? Юдей, людина віруюча, та, якій в Єрихоні робити нема що (біблійною мовою Єрихон – це місто язичеське. Сказано, що проклятий той, хто відбудує Єрихон. В серці своєму, безумовно, а не про буквальне місто йде мова. “На своєму перворідному закладе він підвалини його”, – тобто знищить свою духовність. Знищить основу основ. Бо перворідне – є духовне). І от коли юдей іде з Єрусалима в Єрихон – по дорозі на нього нападають розбійники. Господь допускає цих “розбійників” – хвороби, злидні, проблеми в сім’ї і на роботі. Це другий випадок: коли Господь допускає нам страждання, щоб навернути праведника, що схибив, на вірний путь.

3. Коли ми маємо відкриття, коли ми стаємо на шлях досконалості і починаємо зростати в праведності. Коли ми вже не просто діти, які тільки-но прийшли до віри, але коли ми вже стаємо отроками, коли нам належить стати юнаками, мужами у вірі, дорослими. Господь допускає нам випробування для того, щоб ми мужніли, дорослішали. Якось я обмовився, що дитяча мрія буває такою: От виросту, зароблю сто гривень, зайду в магазин і куплю всі тістечка які там є. Може бути така дитяча мрія, правда? Але потім приходить час, коли людина дорослішає. І коли вона стає дорослою, то вже такі думки не приходять в її голову. Так само і тут: поки ми тільки діти, тільки прийшли до віри, робимо перші кроки в молитві, Слові, у вірі, – ми отримуємо благодать, у нас з’являються сльози розчулення, ейфорія, перша любов. Перша любов до Бога, до Христа, і ми робимо перші кроки Христа ради. І нам у всьому ведеться добре. Згадайте перші кроки: ти – помолишся і відразу Господь дає, і чудеса на кожному кроці... Господь веде тебе, і відходять хвороби, злидні, негаразди в сім’ї і на роботі. І так добре в перший період нашого приходу до віри! Все просто, все ясно, все гарно. Господь бере нас “за ручку”, як маленьку дитинку, і веде… Ми тоді молимося: Нехай буде воля Твоя, а воля Твоя на те, щоб було добре мені. Щоб я був здоровий, щоб я був багатий. Так, воля Твоя Господи на те, щоб я був щасливий! Ми маємо право так молитись, і ми молимося так. Але потім приходить момент, коли ми вже починаємо розуміти, що не може бути так весь час добре. Не може тато водити свою дитину за ручку весь час, тому що дитині вже треба вчитися ходити самостійно. А для того, щоб навчитися ходити самим, тато мусить відпустити цю ручку знаючи, що впаде, що наб’є гулю, що буде боляче, хоча не дасть розбитися до кінця, – стоїть і здригається разом з дитиною. Коли після періоду повного благоприємства в нашому житті настає період випробувань – ми повинні сказати: Слава Богу! Я дорослішаю! Господь допускає мені ходити самому, щоб я зростав, бо я повинен стати воїном Христовим, юнаком, який диявола переміг, мужем