а Закон в одному слові – Возлюби! Там де царюють Божественні енергії любові, там де світло Христове все і вся наповнює. І піднебесся – там де темрява, злоба, страх, насильство і користолюбство. Отже, високочастотний і низькочастотний невидимий ангельський світ. Сукупність духів злоби піднебесних, що утворили світ падших ангелів. Оцих Homo spiritualis – Адамів “ранішніх”, які піднялись на висоту Небесну, і потім впали через гординю, через торгівлю, підміняючи волю Божу на волю свою, підкоряючись закону плоті Відкинувшись назад до інстинктів звірячих, а не за волею Божою, за законом еволюції подавляючи ці інстинкти. Сукупність духів злоби піднебесних, що утворили світ падших ангелів. Тих Homo spiritualis прадавніх планет, які як Адам і Єва піддались голосу плоті (от він, змій!) і позбавили себе слави Божої, Богоєднання. Ця сукупність отримала назву – диявол, супротивник. Це архітип – сукупний образ – це дух злоби вселенський. І як мураха втрачає ознаки особистості в мурашнику, так і сатана на сьогоднішній день втрачає ознаки особистості, і можна говорити про сатану як про
вселенський дух злоби. Як про узагальнюючий дух, який діє як єдиний організм, подібно мурашнику. Отже, ця сукупність отримала назву – диявол і сатана. Диявол – “обманець”. Це теорія, лжа, неправда. А сатана перекладається як “супротивник”. Сатана це справді практика, зло, насильство. Отже, диявол і сатана – це сукупний дух неправди і насильства, який діє у всесвіті, в світах, у вселенній, і який, безумовно, діяв і на теренах нашої планети Земля, спокушуючи перших людей віри. Він (дух злоби, “змій”) натхненням своїм і підштовхнув земного Адама і Єву віддатися голосу плоті, долучив і частину людства до своїх лав. Земля під час сотворіння свого вже була під впливом світу невидимого, світу ангельського. Безумовно, бо вже цей світ був, і він мав початок у прадавніх світах. Повторюю, відкиньмо цей егоцентричний самообман і ту манію величі, яка з’їдає людство, що теж від лукавого, бо вона теж близька до слова “гордість”. Адже, безумовно, цей тип демонський існував і в ті часи, він існує і сьогодні, але він врівноважується насправді ангельським захистом. І, все одно, поле людських сердець залишається ареною боротьби добра і зла, – за Достоєвським. І все одно,
право вибору за людиною, свобідна воля за людиною! В будь-якій ситуації ми завжди маємо два варіанти дій, в будь-якій ситуації ми можемо йти праворуч або ліворуч, до світла або до темряви. В будь-якій ситуації рівновага існує між світлом і темрявою, і вибір залишається за людиною. Людина створена вільною і знаходиться в стані рівноваги. Добрі і злі духи однаково впливають на неї, – таким чином вибір шляху все одно був за Адамом, який послухався голосу в першу чергу
своєї плоті, диявола
в собі, змія
в полі серця свого, який хитріший над усю “звірину польову”. Звірі (прираження лихих помислів, тілесні пожадання) є у кожної людини, але найхитріший з них – “змій”, – це загальний інстинкт звірячий,
плотський наш розум, “закон плоті” в нас. Тому то і сказано, що диявол вбивця від початку. Ще до створення Землі у Всесвіті пройшли ці процеси, відбулася війна на небі. Пам’ятаєте, ми про неї читали: “І сталась на небі війна...” (Об. 12.7). І в буквальному плані вона теж сталась, хоча ми її розглядали символічно як війну в сфері духу нашого. Але це не означає, що ці слова не діють буквально, і що буквально не відбулася та війна у світі невидимому ще до створення Землі. Відбулася ця війна в сфері духовності жителів прадавніх планет! І при виході з тіла сформувалось два табори духовних створінь: Небо і піднебесся. Один табір – це є Небо, те що ми називаємо світом ангельським, Царство Небесне. І пекло – піднебесся. І боротьба між ними точиться і до нині, до повного знищення зла.
Слова з книги Буття: “На початку Бог створив Небо і землю”, необхідно розуміти, що на початку був створений світ ангельський (шляхом еволюції на інших планетах), а потім і наша планета Земля, як арена нової боротьби. Якщо ми будемо розглядати ці слова по букві. Але найпершопочатковіше Небом називався Закон Божий, Слово, Премудрість, програма Божа, “програма створення землі” (матерії, простору, часу), і наступного обоження за принципом любові яка не шукає свого, але бажає розлитися навколо, віддатися і запліднити, знову з’єднавшись для наступного розширення, як розчина. От програма Господня. І так вічно! Тому що Господь творить і до нині: “Отець Мій, творить і до нині” Тому що, коли зупиниться творення, то Творець перестане бути Творцем! Це буде вже колишній Творець. І приходитимуть все нові і нові творіння до престолу Господнього, до Богоєднання: від суботи в суботу, – як читаємо в Святому Письмі. Постійний розвиток по спіралі: “Шість днів працюй, а сьомий – “субота”, – день спокою” (не про буквальну суботу говорить Господь. Мова йде про день спокою – шабат єврейською мовою). Шість днів працюй, а сьомий день – піднявся на відповідний рівень – субота, мир і радість в Дусі Святім. Але попереду знов підняття, і котиться це колесо, і немає кінця буттю Господньому, і творінню, і зростанню, і життю, і вічному богопізнанню, бо “Життя ж вічне, це щоб пізнали Тебе, Єдиного Бога”, “І Царству цьому не буде кінця”, – як співає пісня церковна, як говорить слово Боже.
Тепер щодо суду і воскресіння. Приватний суд відбувається для праведника щодня, так як і говорить апостол, що “я щодень помираю”, я щодень приходжу на суд. Ми повинні судитися кожен день, “а суд же такий, що Світло в світ прийшло”. Це світло Слова, віри, благодаті повинно приходити для нас щодень. І щодень ми повинні судитися цим вогнем Слова, Віри і Благодаті (тепер ми починаємо робити ніби розгортку поняття “Світла”, щоб було зрозуміло з чого воно складається). Віра, Надія, Любов – Слово, Віра, Благодать: ми кожен день повинні зростати в Слові, вірі і Благодаті. На новому етапі очищення, вдосконалення, підйому. Щодень праведник судиться... Суд – це є світло, праведник щодня приходить до світла, все яскравішого і яскравішого. Відкриває свої очі духовні все ширше і ширше. Ми щодень повинні привчати свої духовні очі до світла духовного, світла Христового. Щоб коли прийде момент предстати перед це Світло в повноті, уже без всяких шор, – то витримати це світло. І мало того, щоб ми це світло витримати, але щоб воно було нам приємне, і ми прагнули до нього,
