Едем в нас, Царство Боже в нас, – так вчить нас Святе Письмо. І те древо духовне – воно також в нас. Це древо має коріння, стовбур, віття. Що є корінь духовний в людині? Що є корінь, про який говорить Господь, що коли корінь святий, то і гілки святі? Це серце наше. Ми повинні освячувати серце, а серце наше повинне освячуватись смиренням і любов’ю. Цей корінь повинен освячуватись зануренням у воду премудрості Господньої, вчення Божого. Що є стовбур? Це зростання духовне в надії, – то є стовбур праведності: шукати правду, знайти її в Ісусі Христі і йти цією дорогою правди, що веде в життя вічне. Зростати в правді. Що є віття? Це всесторонність нашого єства, всесторонність напрямків людської життєдіяльності, людського буття, – всі сфери нашого життя. Всі сфери нашого життя повинні бути освячені, на них повинні бути зелені листочки ісповідання віри нашої, – це листочки про які сказано: “А листя дерев на оздоровлення народів”, і “вірою спасетесь”. Вірою зцілюємось, вірою вздоровлюємось, – це те листя. І плоди – плоди Духа Святого: мир і радість в Дусі Святім. Оці плоди дають нам життя вічне! Вкушаючи ці плоди – мир і радість – ми отримуємо вічне життя, ми не вмираємо духовно, ми не вмираємо “другою смертю”, яка є духовною, остаточною смертю. Саме про ці речі говорив Господь Адамові коли казав: “З усіх дерев раю можеш їсти, але з дерева що посеред раю…” З дерева пізнання добра і зла, – тобто з духовного дерева пізнання добра через зло – “…не їж від нього. В день їжі твоєї ти обов’язково помреш…” Мова не йде про те, що ти вип’єш ціанистого калію. Відкиньмо казки! Будьмо дорослими, нам час їсти тверду їжу, мова йде про духовну їжу. Святий старець, преподобний Серафим Саровський коли говорить про створення Адама, каже такими словами, що сьогодні через всезагальну нашу холодність до святої віри ми майже зовсім відійшли від Христа, і слово Боже розуміємо не так, як би належало. От наприклад, – говорить Серафим, – Дехто вважає, що він (Адам) був створений з пороху земного отаким як з глини зліплений, мертвим. І коли Господь вдихнув через ніздрі йому життя – він ожив. Неправильне це тлумачення! Він був створений, як і всі тваринні істоти, маючим дух, душу і тіло в повноті. А дух життя, який вдихнув Господь, – це є благодать Всесвятого Духа!
Так само Макарій Єгипетський коли говорить про людину, коли згадує Адама, каже, що Господь за Образом Своїм створив душу. Не тіло фізичне (тому що, Господь не тварний), але душу. Коли читаємо в Святому Письмі: “І Господь створив людину, на образ Божий Він її створив. Як чоловіка і жінку створив Він її”. То хіба в Бога є відмінності статі? Відкидаймо байки, кохані мої! Ми не для того збираємося тут в нижньому храмі, щоб продовжувати затьмарювати розум свій байками за людським переданням. Коли ми говоримо про перших людей, про Адама (ми вже з вами розрізняємо Адама вечірнього і Адама вранішнього. Вечірній – це Homo sapiens, людина розумна, яка піднялася на висоту духовну, яка піднялася на висоту містичного досвіду, яка піднялася на висоту богоспоглядання, яка піднялася на висоту богопізнання, і древо життя – це і є древо богопізнання). Стала людиною духовною – Homo spiritualis, тому що: “Життя вічне, це щоб пізнали Тебе єдиного Бога…” І плоди з цього древа життя – є плодами милосердя і богопізнання.
І другий момент, – остаточний суд. Знову, відкиньмо байку про те, що душі людські будуть втілюватись в ці мертві, поховані тіла. І будуть воскресати буквально ці кості, і знову з гробів будуть виходити буквально покійники, обтрушуючи порох з напівзотлілих костюмів. Припинімо інтерпретувати фільми жахів тут, на біблійних курсах. “Плоть і кров Царства Божого не вспадкують”! Смерті немає – є перехід! Той кокон метелика відпав, і закопаний, і там йому й місце. Після смерті фізичного тіла людина відразу воскресає. Воскресіння наступає одразу після смерті! І коли ми говоримо про остаточний і приватний суд, то це треба розуміти реально. Коли людина помирає фізично – для неї настає приватний суд, “А суд же такий, що Світло в світ прийшло”. Людина піднімається до світла, – ангели Господні, духи службові піднімають її до того Світла. І людина за законом спорідненості або з’єднується з тим світлом Христовим, або ховається від нього тому, що воно не є для неї спорідненим, а споріднена їй темрява духовна, темрява злоби і ненависті. А що ж скажемо про остаточний суд? Людство переходить в світ невидимий поступово. Все нові і нові покоління відмирають і поповнюють світ духовний, хай науково це називається ноосферою. А коли ж остаточний суд? І що, до остаточного суду душі лежать в гробах, тільки вже духовних? Там, в тих “затворах”, про які читаємо в Святому Письмі, в розумінні що не можуть ворухнутися там, або сплять там заморожені до розморозки всезагальної? Відкиньмо байки, не про те йде мова! Мова йде про остаточний суд світові цьому, світському розумінню, світському способу життя! Про остаточний суд сатані, тобто вселенському духові злоби; звірині, тобто людський системі насильства яка прийняла силу і владу від сатани; і лжепророкам – тим, які влещували вуха людські, від правди відпавши. І прийде момент цей обов’язково, і візьмуть владу святі Всевишнього, і царюватиме Дух Святий в серцях, і будуть поклонятися Богові в дусі і істині, а істина в одному слові – Возлюби! А дух – є Дух Любові. І буде це обов’язково: як на Небі, так і на землі. Як і молимося ми з вами в основній нашій християнській молитві “Отче наш”. І тут, на землі, в людському суспільстві не буде місця насильству, і все буде просвічене світлом Христової любові, світлом Істини. І все буде судитися цим Світлом, і ті, хто не буде приєднуватись до спільноти любові, до Церкви написаних на Небесах, – ті будуть горіти у вогні страждань, продовжувати горіти в тому пеклі, яке сьогодні вже палає в світі цьому. Тільки сьогодні це пекло називається морем, в якому бушує вогонь геєнський. Але прийде час коли це море стане озером, а озеро немає безкрайності і безмежності, – це вже замкнуте коло. І озеро вигоряє, і вигорить остаточно
