Син Cутiнкiв i Cвiтла

так зване Джерело Всiх Стихiй. От послухайте: „Ворота до Джерела вiдчиняють Чотири Стихiї — Вогонь, Повiтря, Земля i Вода. Так є, бо так має бути.

Посвячений, що входить у Ворота, несе Знак Сили — Символ Вогню, оскiльки Вогонь є наймогутнiшою зi Стихiй.

Провiдник, що вiдчиняє Ворота праворуч, несе Знак Мудростi — Символ Повiтря, оскiльки Мудрiсть породжена розумом — швидким, рухливим i всюдисущим, як Повiтря.

Провiдник, що вiдчиняє Ворота лiворуч, несе Знак Життя — Символ Землi, оскiльки Земля є матiр i годувальниця всього живих.

Повiтря є також дружба, тому Провiдник праворуч має бути щирим i вiдданим другом Посвяченого.

Земля є також родючiсть, тому Провiдник лiворуч має бути жiнкою, а щоб уникнути небажаних зв’язкiв — дружиною або матiр’ю Посвяченого.

Лише любов i вiрнiсть Провiдника лiворуч, лише чистота й безкорисливiсть Провiдника праворуч вiдкриють Посвяченому шлях до Джерела Всiх Стихiй. Земля дає їжу Вогню, Повiтря пiдтримує його горiння, а без Землi та Повiтря Вогонь — нiщо.

Ключем до Ворiт є Знак Влади — Символ Води, оскiльки Вода панує над iншими стихiями. Вона здатна знищити Вогонь, її потоки розмивають Землю, а хвилi на її поверхнi гасять вiтер, що є рухом Повiтря.

Знак Влади замикає Чотирикутник Стихiй. Провiдники за допомогою Ключа до Ворiт вiдкривають Посвяченому шлях до Джерела.

Посвячений, стережись! Увiйти тобi допомогли Дружба та Любов, вони ж допоможуть тобi вийти, але з Джерелом ти сам на сам”.

Закiнчивши читати, Колiн вiдклав книжку вбiк i запитливо глянув на Моргана:

— Тобi було вiсiм рокiв, коли дядько Брiан коронувався, тож маєш пам’ятати, як це вiдбувалося. Це тобi нiчого не нагадує?

Морган повiльно кивнув:

— По-моєму, ми думаємо про одне й те саме. Я завжди пiдозрював, що коронування супроводжує значно складнiший обряд посвяти, анiж просто передача Сили пiд час помазання. Той фокус iз сяйвом над головою короля був досить ефектний, та особисто на мене не справив великого враження.

— Це не конче був фокус, — зауважив Колiн. — Можливо, то був зовнiшнiй прояв вiд встановлення контакту мiж Знаками.

— Стривайте! — озвався розгублений Алан МакКормак. — Про що ви балакаєте? Я, звичайно, не можу пам’ятати коронування, бо тодi ще не народився, але знаю про сяйво пiд час помазання, i...

— А ти бачив картину в Троннiй залi, присвячену цiй подiї? — запитав Колiн. — Пам’ятаєш, що там зображено?

Ерiк Маелгон, що досi спокiйно сидiв у крiслi й зi знудженим виглядом слухав їхню розмову, нiби це його зовсiм не стосувалося, раптом сказав:

— Каменi!

— Атож, — кивнув Колiн. — Каменi. На тiй картинi король стоїть перед вiвтарем, а архiєпископ покладає на його голову корону. Лiворуч вiд короля — його дружина, праворуч — брат королеви, герцог Ласiйський. На грудях у всiх трьох висять каменi: червоний у короля, фiолетовий у королеви i синiй у герцога. Права рука королеви та лiва рука герцога торкаються кiнчиками пальцiв великого алмаза, що вiнчає корону.

— Знак Влади, — радше не припустив, а констатував Морган Фергюсон.

— Напевно, — погодився Колiн, зважуючи на долонi камiнь, що його ранiше носив покiйний король. — А це, як i сказав архiєпископ, Знак Сили. Що ж до каменiв у королеви та її брата, то вони мають бути Знаком Життя i Знаком Мудростi. Гадаю, їх тримають у скарбницi разом з короною та iншими королiвськими регалiями.

МакКормак замислено зсунув брови.

— Звучить переконливо. Але є одна заковика — нi королева, нi герцог Ласiйський не були чаклунами.

— Тодi це означає, що Провiдники беруть лише пасивну участь в обрядi. Вимоги до них iншi, i їх чiтко сформулював король Вортимер — дружба та любов.

— Гм-м, — промугикав Морган. — Цiкава, мiж iншим, картина вимальовується. Якщо тлумачити цей уривок буквально, то в момент покладення корони ти маєш пройти в якiсь Ворота й опинитись у якомусь iншому мiсцi, бiля якогось Джерела.

— А ще там має бути якась Хазяйка, — додав Колiн. — Навряд чи це алегорiя. I про неї, i про Джерело дядько казав так, нiби вони справдi десь iснують, i я маю потрапити туди... Але як це може бути? Люди напевно помiтили б, якби їхнi королi кудись зникали пiд час коронування.

— Могли й не помiчати, — флегматично промовив Маелгон. — Можливо, обряд передбачає насилання особливих чарiв на всiх присутнiх у соборi. Таких особливих, що їх не здатний виявити жоден звичайний чаклун. Це ж бо Споконвiчна Сила.

— Цiкава теорiя, — сказав Фергюсон. — Що думаєш, Колiне?

— Навiть не знаю. Сподiваюсь, архiєпископ розповiсть бiльше.

Морган пiдiйшов до столу, взяв книгу i став навмання гортати її сторiнки.

— Може, тут є ще щось корисне.

Колiн хитнув головою:

— Навряд. За винятком цього уривка, там бiльше немає згадок нi про Джерело, нi про Знаки, нi про Ворота. Власне, тому я й запам’ятав його, що вiн виразно виокремлювався з решти тексту. Тепер я не сумнiваюся, що король Вортимер написав увесь трактат заради цiєї єдиної сторiнки. Це зашифроване послання нащадкам — на той випадок, якщо вони втратять секрет оволодiння Силою.

— Гаразд, — сказав Морган, поклавши книжку на стiл. — Вважатимемо, що ми правильно зрозумiли це послання. Тодi ти маєш вирiшити, хто з нас пiд час коронування стоятиме по праву руку вiд тебе. Iншими словами, хто буде твоїм Провiдником праворуч.

— Так, звiсно, — пiдтримав його Алан МакКормак, а Ерiк Маелгон мовчки кивнув.

Колiн силувано всмiхнувся, наче наперед перепрошуючи за своє рiшення.

— Моргане, Ерiку, Алане, — промовив вiн. — Я не можу вiддати перевагу будь-кому з вас, показавши тим самим, що його дружбу цiную вище за дружбу iнших. От чому я запросив Кевiна МакШона. Вiн буде моїм Провiдником.

Алан МакКормак, подивився на Кевiна з вiдвертою неприязню. Ерiк Маелгон лише байдуже знизав плечима. А Морган Фергюсон схвально хрокнув i, на противагу МакКормаковi, нагородив Кевiна доброзичливим поглядом.

— Що ж, розумне рiшення. А хто буде Провiдником лiворуч? Дана?

Колiн приречено зiтхнув:

— Звичайно, Дана, хто ж iще. Адже вiдсьогоднi Дейдра моя сестра.

Кевiновi стало шкода молодого короля. Вiн зрозумiв, що, всупереч усiм своїм запевненням, Колiн до останнього не полишав надiї домогтися вiд Дейдри взаємностi...

Роздiл 6

Повернувшись до палацу пiсля батькового похорону, Дейдра прогнала зi своїх покоїв усiх фрейлiн та служниць, самотужки роздяглася i швиденько забралась у лiжко. Вона не спала понад пiвтори доби i на зворотному шляху з абатства святого Мартiна, де знайшов свiй останнiй спочинок король Брiан, мало не падала вiд утоми. Проте зараз, коли все вже скiнчилося, Дейдра була така напружена, що нiяк не могла заспокоїтися й заснути. Натягши до пiдборiддя ковдру, вона безцiльна блукала поглядом по спальнi i все думала, думала...