поверх.
Нарештi Пенелопа захряснула дверi.
— Пухнастики страшенно бояться грози, — пояснила вона, витираючи сухим рушником обличчя та руки.
— Дiана називала їх просто звiрятами, — зауважив я.
— Знаю. — Пенелопа вiдклала рушник, сiла в крiсло i погладила одне зi звiрят, що вiдразу вмостилося в неї на колiнах. — Пухнастиками їх прозвала тiтка Юнона.
— Ти часто бачишся з нею?
— Досить часто. Твоя мати одна з тих, хто не цурається мене. Востаннє вона була тут наприкiнцi вчорашньої сiєсти. Тодi й розповiла, що ти живий. Була дуже щаслива... i трохи засмучена через вашу невдалу розмову i через те, що ти не вiдповiдаєш на її виклики.
— Я заблокував свiй Сапфiр, — пояснив я. — Спочатку хотiв побути на самотi, а потiм — щоб нiхто не заважав менi в дорозi. Але з Юноною справдi вийшло негарно. Проте я не мiг iнакше — з нею хтось був... — Моє невисловлене запитання повисло в повiтрi.
— Тiтка Юнона тепер королева Марса, — сказала Пенелопа. — Три роки тому вона вийшла за короля Валерiя Ареса, який заради неї розлучився з колишньою дружиною.
Я важко зiтхнув. Це було менi неприємно, викликало в мене рiшучий протест. Як i кожен син, я сприймав матiр як свою власнiсть i ревнував її навiть до батька та братiв — а що вже казати про стороннього, чужого менi чоловiка...
— Твiй брат Брендон теж був не в захватi вiд Юнониного замiжжя, — промовила Пенелопа зi спiвчутливою i дещо лукавою усмiшкою. — Дивний ви народ, чоловiки.
Раптом я згадав про Дейдру. Як поставиться до неї Пенелопа? I як Дейдра сприйме звiстку про те, що в мене є дочка... Але нi! Я не мiг думати про це. Дiана i Дейдра iснували нiби в рiзних реальностях — а зараз я був у Дiанинiй реальностi.
— Ти приятелюєш з близнюками? — запитав я.
— Атож. Брендон i Бренда мої кращi друзi. Я часто гостюю в них, а вони — у мене.
— Як це? — здивувався я. — Ти ж казала, що нiколи не була в Сонячному Мiстi.
— Близнюки вже давно там не живуть. В Царствi Свiтла їм було незатишно.
— Чому?
— Через усiлякi плiтки щодо їхнiх стосункiв.
Серце моє впало. Брендон i Бренда були такими милими дiтлахами... i дуже любили одне одного. Аж надто любили...
— О Мiтро! Невже?..
Пенелопа похитала головою:
— Нi, все це дурницi. Просто Брендон з Брендою дуже близькi, дня не можуть прожити нарiзно, от злi язики й почали плескати про них нiсенiтницi. А Амадiс цьому лише сприяв. Вони з Брендоном... ну, м’яко кажучи, не найкращi друзi.
— А що мiж ними сталося?
— Це довга iсторiя, — ухильно вiдповiла Пенелопа. — I дуже заплутана... в усякому разi для мене. Лiпше розпитай про це в когось iншого, хто добре знається на справах у Домi Свiтла.
— Гаразд, — сказав я. — До речi, Амадiса вже змусили одружитися? Чи вiн досi тримається?
Мiй найстарший брат Амадiс був запеклий холостяк. Вiн мiняв коханок разом з постiльною бiлизною i вперто вiдмовлявся одружуватись, попри всi наполягання батька, який хотiв, щоб наступник престолу був сiмейною людиною. Проте Амадiс тепер король — а становище, як то кажуть, зобов’язує.
— Таки змусили, — вiдповiла Пенелопа. — З огляду на певнi обставини Амадiс не мiг проiгнорувати волю бiльшостi родичiв, якi вимагали, щоб у Свiтла була королева.
— I хто ж нова королева Свiтла?
— Рахiль з Iзраїлю, менша дочка царя Давида Шостого.
Вiд несподiванки я аж похлинувся сигаретним димом. Дiти Iзраїлю завжди трималися окремiшно, вважаючи свiй Дiм єдино iстинним Домом, а себе — обраним народом, i ось уже невiдь скiльки тисячолiть укладали шлюби лише мiж собою. Я не мiг пригадати жодного випадку, коли б член Дому Iзраїлевого, що порушив цю традицiю, не пiддався остракiзму з боку своїх спiввiтчизникiв. А просити руки iзраїльської принцеси, якщо ти не єврей, вважалося найвiрнiшим способом завдати образи всьому Домовi.
— Отакої! — сказав я, прокашлявшись. — Що ж це коїться на бiлому свiтi?.. Як Амадiсовi вдалося?
Пенелопа знизала плечима:
— Є рiзнi версiї. Зокрема кажуть, що Амадiс переконав царя Давида в згубностi подальшої екзогамiї. Вiн начебто зiбрав статистичнi даннi й аргументоване довiв, що Дому Iзраїлевому загрожує неминуче виродження, якщо не вжити екстрених заходiв. Так воно було чи якось iнакше, але цар справдi скасував заборону на змiшанi шлюби. Амадiс одружився з Рахiллю, а твоя сестра Каролiна вийшла за Арама бен Єзекiю, правнука Давида.
Я втупився в Пенелопу ошелешеним поглядом. Ця новина чомусь вразила мене ще дужче, нiж попередня.
— Каролiна?! У Домi Iзраїлевiм?!
— Дивно, хiба нi?
— Ще б пак! — Я нiколи не любив свою зведену сестру Каролiну, вона була надто холодна й зарозумiла, але зараз щиро спiвчував їй. Мабуть, важко жити в Домi, де ксенофобiя вiддавна є частиною сiмейної iдеологiї... — Оце так Амадiс утнув! Дiти Свiтла, певно, подурiли вiд щастя, коли почули iм’я своєї нової королеви.
— Та вже ж. Iснує припущення, що Амадiс саме тому й одружився з Рахiллю, аби насолити родичам. Зважаючи на iсторичне протисто... — Пенелопа замовкла на пiвсловi, бо саме цiєї митi хтось вiдкрив Тунель на другому поверсi. В будинку була встановлена сигналiзацiя, i дочка отримала повiдомлення через свiй Сапфiр. А просто вiдчув вiдповiднi магiчнi манiпуляцiї — опрiч iншого, Джерело загострило моє чаклунське сприйняття.
— Про вовка помовка, — сказала Пенелопа. — До нас завiтали Брендон з Брендою. Я запросила їх, коли почала збиратися гроза. Вони люблять сутiнковi грози.
Тим часом громовi розкоти лунали вже над нашими головами. Небо от-от мало прорвати.
— Пеннi! — почувся з другого поверху дзвiнкий дiвочий голос. — Де ти?
Луною вiдгукнувся iнший голос, дуже схожий на перший, але на октаву нижчий:
— Пеннi, це ми.
Пенелопа пiдвелася з крiсла i крикнула:
— Я тут, у холi.
Я теж устав, i ми разом пройшли в центр кiмнати, щоб бачити всi сходи. За кiлька секунд на верхнiй площадцi з’явилися двi ладно скроєнi фiгури, закутанi в бiлi пляжнi халати — хлопець та дiвчина, обоє iз лляним волоссям i волошковими очима, невисокi, стрункi, разюче схожi мiж собою, хiба що дiвчина була нижча на зрiст i тендiтнiша.
Кiлька миттєвостей вони стояли нерухомо, здивовано глипаючи на мене. А я приязно всмiхався їм.
— От ми й зустрiлися, — сказав нарештi. — Ви так виросли, просто не впiзнати.
Першої оговталася Бренда. Вона прожогом збiгла вниз i кинулася менi на шию.
— Артуре! Братику!
Слiдом за нею в хол спустився Брендон. Вiн мiцно потис менi руку.
— Радий, що ти повернувся, брате. — В його голосi вчувалося непiдробне хвилювання. — Нам тебе дуже бракувало.
Така палка зустрiч неабияк розчулила мене. Я завжди любив близнюкiв, i вони мене теж. Але вiдтодi, як ми бачилися востаннє, минуло багато часу, їм iшов одинадцятий, коли я зник, i вони, мабуть, зберегли про мене лише неяснi спогади. А проте щиро радiли моєму поверненню; для них я залишався улюбленим старшим братом.
Їм було вже пiд сорок, але Бренда, за маминим прикладом, обрала собi подобу вiчно юної дiвчини.
