Землi Хiросiми фiрм з розробки iгрових програм.
— Брендон теж цим займається?
— Нi, вiн психолог. I дуже непоганий, мiж iншим.
— Ви живете разом?
— Так, — вiдповiла Бренда i квапливо додала: — Як брат i сестра.
— Не сумнiваюся, — запевнив я. — Пенелопа казала про тi дурнi плiтки щодо вас. Ви залишили Царство Свiтла через них? Чи через те, що у Брендона не склалися стосунки з Амадiсом?
Бренда спохмурнiла i взяла сигарету. Я хотiв був зауважити, що це суперечить її тезi про здоровий спосiб життя, але передумав. Закуривши, вона спитала:
— А що тобi розповiла Пенелопа?
— Майже нiчого. Знаю лише, що про вас почали поширювати чутки, Амадiс сприяв цьому, i зрештою ви пiшли з Дому.
— Так воно й було, — пiдтвердила Бренда. — Але почалося все набагато ранiше, мабуть, ще до нашого народження. Ти знаєш, що батько був не в захватi вiд Амадiса?
— Знаю, — кивнув я. — Вiн вважав, що Амадiс надто довго був наступником престолу, щоб стати гарним королем. Одного разу в припадку вiдвертостi батько поскаржився менi, що сам зiпсував Амадiса, вселивши йому сильний комплекс неповноцiнностi, придушивши iнiцiативу та самостiйнiсть. Мовляв, Амадiс так звик бути на побiгеньках i грати другi ролi, що з нього навряд вийде повноцiнний монарх. — Я допитливо подивився на Бренду. — То батько мав рацiю?
— На всi сто, — безапеляцiйно заявила вона. — Батьковi побоювання справдилися, причому в найгiршому варiантi. Амадiс дуже поганий король.
Я розвiв руки й одночасно знизав плечима в жестi слiпої покiрностi долi.
— На жаль, нiчого не вдiєш. Наступним за Амадiсом iшов Александр — а вiн був би ще гiршим королем.
— Александра давно скинули з рахункiв, — заперечила Бренда. — Вiн i сам не хоче мати нiчого спiльного з нашим Домом. Наступним був ти — але ти аж надто захопився Сутiнками i став справжнiм Сутiнковим, що зовсiм не подобалося дiтям Свiтла. Ти вiдверто сповiдував Свiтову Рiвновагу... а не тайкома, як ми з Брендоном. Словом, ти не виправдав батькових надiй, вiн викреслив тебе зi списку претендентiв на трон i вирiшив зробити своїм спадкоємцем Брендона. Це рiшення вiн прийняв ще до того, як ти пiшов у нескiнченнiсть.
— Справдi? Дивно. А я нiчого не знав.
— У той час про це знала лише мама. — Бренда зробила виразну паузу. — Вона вперто наполягала на твоїй кандидатурi, i через її безкомпромiсну позицiю батько довго не зважувався оголосити Брендона наступником престолу.
— Навiть пiсля мого зникнення?
— Навiть пiсля цього. Мама любила тебе дужче, нiж усiх нас разом узятих, вона чути не хотiла про твою можливу смерть... I таки серце її не пiдвело. — Сестра тихо зiтхнула. — Хоча тебе врештi-решт офiцiйно визнали загиблим. Шiстнадцять рокiв тому в Пантеонi був установлений порожнiй саркофаг iз твоїм iм’ям, вiдбулася жалобна церемонiя, а батько виголосив промову, у якiй прямо заявив, що бачив тебе своїм спадкоємцем.
— Хитрий хiд! — вихопилось у мене. — Таким чином вiн дав усiм зрозумiти, що Амадiс давно поза грою.
— Атож. Пiсля твого символiчного похорону тiльки про це й говорили. I коли батько, витримавши двотижневу паузу, видав указ про призначення Брендона наступником престолу... гм, з формулюванням: „у зв’язку з констатацiєю факту загибелi сина нашого Артура”, — це вже нi для кого не було несподiванкою.
— А чому ж тодi Брендон не став королем?
Брендинi очi потьмянiли.
— Бо Амадiс виявився ще бiльшим негiдником, нiж можна було подумати, — гнiвно вiдповiла вона. — Батько розраховував рокiв за тридцять звести Брендона на престол, передати йому всю повноту влади, а самому пiти на спочинок i спокiйно вмерти. По завершеннi Рагнарока вiн почував утому вiд життя й розумiв, що довго не протримається.
— Це всi розумiли, — зауважив я.
— Зокрема й Амадiс, а також його мерзеннi приятелi та коханки. Вони негайно розгорнули брудну й ганебну кампанiю з дискредитацiї Брендона. Йому приписували всi смертнi грiхи, як-от що вiн спить зi мною. Це була їхня козирна карта. — Бренда обурено пирхнула. — I знайшлося чимало дурнiв, якi в це повiрили.
— А батько?
— Вiн добре знав нас обох i розумiв, що це брехня. Зате iншi родичi... Ох, цi вже родичi!
— Сiмейна рада вiдмовилася затвердити його новий заповiт?
— Категорично. Цi телепнi вдавали з себе великих моралiстiв. Згодом вони гiрко пошкодували про свою впертiсть — але було вже запiзно.
— А батько не пробував натиснути на них?
— Вiн тиснув, скiльки мав сил... а сил у нього залишалося мало. Може, тебе це здивує, але ти дуже багато для нього значив, по-своєму, вiн навiть любив тебе, хоча кажуть, що йому було чуже таке почуття, як батькiвська любов. Пiсля твого зникнення батько впав у глибоку депресiю, все частiше став замикатися в собi, цiлiсiнькi ночi дивився телевiзор... Уявляєш!
Я аж здригнувся. У моїй пам’ятi ще були свiжi дитячi казки-страшилки про людей, що днями просиджували перед телевiзорами, поступово деградували й перетворювалися на рослини. Звичайно, немає нiчого поганого в тому, щоб подивитися гарний фiльм або дiзнатися свiжi новини зi свiту, що тебе цiкавить; у принципi, це так само невинно, як i будь-якi iншi форми вiдпочинку. Але, якщо копнути глибше, то переважна бiльшiсть телепередач покликанi скрасити сiрi, одноманiтнi буднi простих людей, дати вихiд їхньому прагненню до чогось надзвичайного. А ми, безсмертнi чаклуни та вiдьми, не потребували такого сурогату повнокровного життя. Ми могли побачити навiч що завгодно — вiд Кубку Свiту до збройних конфлiктiв — i навiть стати учасниками цих подiй. Коли ж чаклун починає дивитися телевiзор — дивитися по-справжньому, захоплено, самозабутньо, — то це вiрна ознака того, що вiн утратив смак до життя й готується вмерти...
— Отож, — продовжувала Бренда, — Амадiс бачив, як марнiє батько, i взявся добивати його без жалю та милосердя. Прибiчники нашого зведеного брата стали обмовляти маму, звинувачуючи її в подружнiй зрадi. Не забували й про малу Пенелопу — всiм було вiдомо, що батьковi завдає болю найменша згадка про твiй грiх з Дiаною. Якось Амадiс навiть збирався привести двою доньку в Сонячне Мiсто — буцiм для того, щоб представити королiвську онуку до двору. На щастя, ми з Брендоном вчасно довiдалися про його плани й попередили дiда Януса. Вiн особисто зустрiв Амадiса в Дiаниних Сутiнках i наказав йому близько не пiдходити до Пенелопи. Амадiс дуже злякався.
Я поклав лiктi на стiл i обхопив голову руками.
— Господи Iсусе! Як це мерзенно!
Бренда здивовано глянула на мене:
— Ти став християнином? Як брат Александр?
Я невизначено похитав головою:
— Сам не знаю, хто я тепер. Але якщо й християнин, то вже точно не такий, як Александр... А ти маєш упередження проти християн?
— Аж нiяк. Власне кажучи, пiсля Мiтри менi найближчий Iсус. Я живу в християнському свiтi, а мiй чоловiк був католик.
— То ти одружена?
— Була, — спохмурнiвши, вiдповiла Бренда. — Мiй чоловiк загинув у авiакатастрофi. Вiн був простий смертний.
— Спiвчуваю.
Наступнi кiлька хвилин ми мовчали. Бренда зосереджено курила вже другу сигарету поспiль, а я сумно думав про змiни, що сталися за моєї вiдсутностi. I змiни цi були не в кращий бiк. Не можна сказати, що я
