— I як саме?
— Безумовно, на краще. Королева Рахiль дiє дуже рiшуче. Вона розiгнала зграю Амадiсових дружкiв та коханок, що правили за його спиною, i почала наводити лад у Царствi Свiтла. Я певен, що незабаром обстановка в Домi нормалiзується.
— Чому ж тодi сам не помиришся з Амадiсом?
— Бо не можу. Я його ненавиджу. Це вже нашi особистi рахунки.
— Справдi? — скептично запитав я. — Важко в це вiриться. Якщо твої претензiї на престол пiдтримує дiд Янус, завше такий обережний i помiркований, то в Царствi Свiтла коїться справжнiй розгардiяш. I твої запевнення, що...
Я раптом замовк, вiдчувши легенький тиск на мозок. Зi мною хтось намагався зв’язатися — але не через Сапфiр, який я перекодував, щоб мене не смикали раз по раз родичi та знайомi. Виклик iшов через мiй Образ Джерела, линув iз нескiнченностi вiд спецiально настроєного на нього дзеркальця.
— Моргане, ти? — запитав я i звичним жестом дав братовi зрозумiти, що зараз на зв’язку.
„Нi, це я, лорде Кевiне — пролунало в моїй головi. — Дана...”
Немов тупа голка простромила моє серце, i воно болiсно занило. Що це зi мною? Прокляття!
„Хвилечку, принцесо,” — так само подумки вiдповiв я й повернувся до Брендона: — Маєш дзеркальце?
Той мовчки розвiв руками.
Тодi я пiдiйшов до найближчої калюжi й наклав на неї вiдповiднi чари. Синє небо, жовто-червоне листя сусiднiх дерев i моє обличчя на якусь секунду стали чiткi, як у справжньому дзеркалi. Вiдтак поверхня взялася брижами, потiм стала матовою, а ще за кiлька миттєвостей туман розступився, i я побачив Данине лице, оточене водоспадом вогненно-рудих завиткiв.
Навiть безстороннiй спостерiгач смiливо назвав би Дану красунею — а я, на свою бiду, не був безстороннiм. Я мало не задихнувся вiд насолоди бачити її, дивитися в хвилюючу глибину її смарагдових очей, тремтливо доторкатися своїми думками її думок... Кепсько я настроїв дзеркальце — воно встановлювало надто тiсний контакт, пропускало емоцiї. З Образом Джерела слiд поводитися обережнiше, вiн надто потужний.
— Мiлорде, — промовила Дана збентежено, — я бачу вас... нiби з-пiд землi.
— Перепрошую, принцесо, але довелося скористатися калюжею. Iнших дзеркальних поверхонь поблизу немає.
Дана кивнула i перевела погляд трохи вбiк. У її очах застигло нiме запитання.
Я повернув голову й побачив поруч Брендона. За всiма правилами вiн мав вiдiйти, щоб не заважати менi. Проте не зробив цього — а я, звiсно, не став його проганяти.
— Це мiй брат Брендон, принцесо, — пояснив я, i Брендон чемно вклонився.
Всупереч моїм очiкуванням, Дану зовсiм не вразило, що я маю брата.
— Дуже мило, мiлорде, — сказала вона.
— Радий знайомству, принцесо, — навзаєм вiдповiв Брендон. — Я вам не заважаю?
— В жодному разi, — запевнила його Дана i знову подивилась на мене. — Лорд Фергюсон люб’язно дозволив менi скористатися його дзеркальцем. Я хотiла спитати вас про Колiна.
— А що з ним?
— Це я й хочу з’ясувати. Сьогоднi зранку я бачилася з ним. I вiн дуже змiнився.
— Авжеж змiнився. Вiйна сильно змiнює людей.
Дана заперечно похитала головою:
— Колiн змiнився вiд часу нашої останньої зустрiчi, вчора ввечерi. За одну нiч його наче пiдмiнили. Вiн видався менi зовсiм iншою людиною.
— А саме?
— Це важко описати словами. Зовнi вiн лишився такий, який був, але... в мене склалося враження, що вiн став старший. I коли ми розмовляли про вас... про те, як ви пройшли до Джерела, у Колiна був такий вигляд, нiби це сталося дуже давно, кiлька рокiв тому.
— Мабуть, для нього так i є, — сказав я. — Гадаю, вiн просто втомився вiд вiйни та державних турбот i вирiшив вiдпочити в мiсцi, де час iде дуже швидко.
— Ви теж так думаєте?
— А чому „теж”?
— Лорд Фергюсон висловив таке ж припущення. Вiн вважає, що немає пiдстав для хвилювання. Однак я вирiшила впевнитись у цьому.
„I заразом побачити мене”, — майнув у моїй головi здогад. Мабуть, її також
Я запевнив Дану, що не варто хвилюватися за Колiна (якщо вона взагалi хвилювалася), попросив переказати Моргановi, що в мене все гаразд, i змусив себе попрощатися з нею. Коли Данине обличчя зникло, а калюжа знову перетворилася на звичайну калюжу з каламутною водою, Брендон запитав:
— Твоя подружка?
— Нi, — стримано вiдповiв я. — Ми просто добрi знайомi.
Тут мене викликала Пенелопа — в межах одного свiту, на невеликих вiдстанях, ми могли обмiнюватися думками й без допомоги чаклунських артефактiв. Дочка повiдомила, що хвилин за десять вечеря буде готова. Вочевидь, Брендон отримав таку ж звiстку вiд сестри, бо сказав:
— Ходiмо, Артуре. Нас уже чекають.
Якийсь час ми йшли мовчки. Потiм брат запитав:
— Чому ти досi не зв’язався з мамою?
— Ну... мав iншi клопоти.
— Мiг би викроїти кiлька хвилин. Останнi два днi вона мiсця собi не знаходить, тiльки про тебе й думає. — Брендон заздрiсно покосився на мене. — Ти завжди був її улюбленцем, навiть коли зник... Може, ти ображаєшся, що вона знову вийшла замiж?
— Аж нiяк, — вiдповiв я нещиро. — I я зовсiм не уникаю її, просто вiдкладаю нашу зустрiч. Збираюсь у Хаос, i не хочу, щоб вона пiшла за мною.
— Ага! Сподiваєшся дiзнатись у Ворога, де може бути Дiана?
— Зокрема це.
— Тодi я з тобою. А Бренда нас страхуватиме.
З Силою Джерела я не потребував нiчиєї допомоги, та все ж поцiкавився:
— Яким чином?
— Стоятиме в iншому кiнцi Тунелю i в разi небезпеки негайно висмикне нас до себе.
— Навiть iз Хаосу?
— Навiть звiдти. У нас з Брендою особливий зв’язок.
— Але в Палатах Смертi час тече дуже повiльно, — зауважив я. — Одна хвилина за двадцять двi з хвостиком години Основного потоку. Коли ж Бренда спатиме?
— Коли завгодно. Ми не втрачаємо контакту навiть увi снi.
— Отакої! — здивувався я. Було загальновiдомо, що мiж братами й сестрами близнюками з чаклунських родин iснує тiсний ментальний контакт. Проте я не думав, що Брендон та Бренда зв’язанi
— Зазвичай периферiйний, на рiвнi найпростiших емоцiй. Тож рiзниця в часi нам не заважатиме. Навiть якщо Бренда спатиме, вона негайно прокинеться на мiй виклик. Єдина незручнiсть для неї полягатиме в тому, що їй доведеться стримувати свої емоцiї й обережно поводитися з чарами, щоб не висмикнути мене передчасно. Кiлька разiв таке траплялося.
— Дуже цiкаво, — сказав я.
Брендон скрушно зiтнув:
— Де ж пак цiкаво! Часом це нестерпно. Коли Бренда страждає, менi теж боляче. А вона страждає постiйно. Бiдолашна сестричка, пiсля чоловiкової смертi живе як черниця.
— Справдi? — Я аж знiяковiв вiд його вiдвертостi.
— Так i є. Бiльшiсть жiнок тiльки вдають iз себе святенниць, а от iз Брендою все навпаки. Часом вона поводиться занадто розкуто i фривольно — та це лише гра. Хочеш вiр, хочеш не вiр, але її чоловiк був у неї
