Вона подивилася на мене довгим поглядом i мовила з гiркотою:
— Боюся, ти справдi поганий син Свiтла.
— Це ще одна причина, щоб я не претендував на батькiв трон. Корона Свiтла не для мене.
— ДУЖЕ ПОХВАЛЬНО! — зненацька пролунав за нашими спинами трубний голос. Тiєї ж таки митi мої почуття забили тривогу, попереджаючи про вiдкриття Тунелю. Видно, я ще погано контролював свiй Образ Джерела i в запалi полемiки з Юноною мимоволi послабив контакт до мiнiмального рiвня, тому запiзно виявив манiпуляцiї з силами. А трубний голос вiв далi: — ПРОТЕ Є ВIРНIШИЙ СПОСIБ ГАРАНТУВАТИ, ЩО ТИ НЕ ЗМIНИШ СВОГО РIШЕННЯ. ЦЕ СМЕРТЬ. МЕРЦI НЕ СИДЯТЬ НА ТРОНI.
Щойно зачувши трубний голос, ми з Юноною миттю скочили на ноги i рвучко розвернулися. На той момент я вже тримав Ескалiбур у руцi.
Крокiв за п’ять вiд нас стояв широкоплечий здоровань, понад два метри заввишки, зодягнений в усе бiле, з бiлим, мов снiг, волоссям i блакитними, без зiниць, очима. За його плечима трiпотiли снiжно-бiлi, схожi на лебединi, крила. В обох руках вiн тримав важезнi мечi; ще двоє висiли в нього на поясi в пiхвах.
Над головою iстоти зависло в повiтрi золоте осяйне кiльце на зразок нiмба. Я напружив свiй чаклунський зiр i з величезною прикрiстю переконався, що цей нiмб не дешевий трюк, а Знак Янь, Символ Порядку. Юнона, мабуть, упiзнала його, бо вражено охнула.
— Хто ти? — запитав я у здорованя.
— Агнець Божий, — вiдповiв вiн менi своїм трубний голосом.
Я нервово посмiхнувся, хоча менi було не до смiху.
— Он як! Невже наближається кiнець свiту?
— Для тебе — так, зраднику. Я надiсланий, щоб я скинув тебе в Хаос, де якраз твоє мiсце.
У вiдповiдь на таку недвозначну заяву я викликав Образ Джерела, що завис передi мною, випромiнюючи блiдо-голубе сяйво, видиме лише на вищих рiвнях сприйняття.
— I хто тебе надiслав? — запитав я у здорованя, що назвався Агнцем Божим.
— Краще не питай, — гордовито мовило чудовисько. — Почувши вiдповiдь, ти вжахнешся.
Я полегшено зiтхнув. Ще з дитячих урокiв я знав, що iстоти з Порядку не можуть брехати. Коли їм треба щось приховати, вони починають викручуватися, уникати прямих вiдповiдей i говорити всiлякими натяками. Якби Агнець виконував волю Порядку, вiн так би й сказав. Хоча тепер я був адептом Джерела, представником третього полюса iснування, мiтраїзм пустив надто глибокi коренi в моїй свiдомостi, i за старою звичкою мене лякала думка, що я мiг чимось прогнiвити Порядок.
„Артуре! Юноно! — надiйшли до нас схвильованi думки Пенелопи. — Що там коїться?”
„З’явилась iстота з Порядку, — вiдповiв я. — Має дуже грiзний вигляд i називає себе Агнцем Божим”.
„Цього ще бракувало! — озвався Брендон, що разом iз сестрою приєднався до нашої розмови. — Що йому треба?”
„Прийшов по мою душу, — повiдомив я. — Ой! Почалося...”
Знак Янь метнувся до мене, але я легко блокував його випад за допомогою Образа. Агнець, замiсть вiдступити i приготуватися до нової атаки, став тиснути на мене, вливаючи у свiй Знак щораз новi порцiї енергiї з Порядку. У вiдповiдь менi доводилося iнтенсивно черпати Силу з Джерела.
Намiчався поєдинок свiтових стихiй. Енергiя накопичувалася з запаморочливою швидкiстю. Такими темпами вже за кiлька хвилин вона досягне критичної межi...
„Тримайся, Артуре! — гукнула Пенелопа. — Ми зараз будемо”.
„Нi! Забирайтеся звiдси! ВСI — ЧЕТВЕРО — МЕРЩIЙ — У ТУНЕЛЬ!”
„Але чому?”
„Зараз тут буде справжнє пекло! Тiкайте, поки не пiзно!”
„А як же ти?”
„Я дам собi раду. Для мене це... ТА ЗАБИРАЙТЕСЯ Ж, ХАЙ ВАМ ГРЕЦЬ!”
„Мiй дiм! — у розпачi подумала Пенелопа. — Мої картини!”
— Я не залишу тебе, Артуре, — рiшуче заявила Юнона, жбурнувши в Агнця якесь смертоносне закляття. Той легко вiдбив його, не перестаючи тиснути на мене Знаком Янь.
Мiй Образ Джерела вже випромiнював слiпуче сяйво, видиме на всiх рiвнях сприйняття, включаючи i звичайний зiр.
— Ти так прагнеш смертi? — роздратовано мовив я. — I хочеш, щоб я загинув, рятуючи тебе?
Юнона не встигла вiдповiсти, бо в нашу розмову втрутилась Бренда:
„Артуре, ми не зможемо пiти. Доступ до Тунелю заблокований”.
„Атож”, — пiдтвердив Брендон.
Я вилаявся i швидко просканував чаклунським зором околицi. Очевидно, в момент атаки Агнець пустив у хiд потужнi блокувальнi чари, що тимчасово перекрили доступ до Тунелю в радiусi щонайменше п’ятдесяти миль. Навiть олiмпiйський чемпiон з левiтацiї не встиг би подолати таку вiдстань за вiдпущенi нам лiченi хвилини.
Вдавшись до Сили Джерела, я мiг би зруйнувати цi чари, або просто перенести нас за тридев’ять свiтiв звiдси. Проте мiй Образ був цiлком зосереджений на стримуваннi колосального заряду енергiї Порядку, i звiльнити його бодай на мить означало катастрофу.
На якусь секунду мене охопив вiдчай.
„От холера! Що робити?.. Швидше до мене, я спробую захистити вас. Iншого виходу немає... А втiм...”
Вихiд усе-таки був, i досить непоганий. Влаштувавши нам пастку, Агнець сам мiг потрапити в западню, один проти п’ятьох. На жаль, потрiбне менi закляття було надто довге, складне i заплутане, щоб я встиг проказати його (хай навiть подумки), перш нiж навколишнiй свiт поглине вогненний вихор. Пiсля повернення пам’ятi я так i не спромiгся викроїти час, щоб запастися джентльменським набором бойових заклять, цiлком поклавшись на здобуту в Джерелi Силу...
„У когось iз вас, — звернувся я до рiдних, — є наготовi iзоляцiйне закляття?”
„У мене було, але старе, — вiдповiв Брендон. — Воно не спрацювало”.
„Моє теж, — вiдгукнулася Бренда. — Зависока iнтенсивнiсть сил”.
„У мене є, — сказала Юнона. — Позавчорашнє”.
„Почепи його на Образ Джерела, — звелiв я. — Це додасть йому потужностi”.
Мати притягла додатковi Формотворчi i для бiльшої певностi проказала вголос ключовi слова, що приводили в дiю вже готове, але неактивне закляття. Чари впали на Образ i, наснаженi його енергiєю, розiрвали пута Порядку. Рiка Сили, що текла через мене, раптом зупинилась i повернула в протилежний бiк — у нескiнченнiсть, до Джерела. Мене наче простромила блискавка, я закляк, мов паралiзований. А наступної митi мiй Образ i Знак Янь Агнця розтанули в повiтрi. Юнонине закляття спрацювало — на певний час Агнець утратив свiй зв’язок з Порядком. Також це означало, що я не мiг викликати Образ Джерела, а мої рiднi позбулися контакту iз Формотворчими. Пiсля смертельних заклять, iзоляцiйнi чари були, мабуть, найефективнiшими. Для їх зняття потребувалася велика кiлькiсть енергiї — а вони якраз i перекривали доступ до зовнiшнiх осередкiв сили. Агнець мiг скористатися лише власними магiчними ресурсами — як i ми. Але нас було п’ятеро проти одного.
— Ну що? — сказав я, з полегкiстю вiдчуваючи, як нелюдська напруга останнiх хвилин залишає мене. — Почнемо перемовини?
Чудовисько, що звалося Агнцем Божим, аж нiяк не по-ангельському загарчало i кинулося до мене, розмахуючи величезними мечами.
Не скажу, що менi було легко вiдбивати атаки супротивника вищого й дужчого за мене, що однаково добре фехтував обома руками. Його очi без зiниць тупо дивилися в порожнечу повз мене. Вiн не був зрячим у людському розумiннi цього слова; зате своїм чаклунським зором мiг бачити у всiх напрямках, що створювало
