для мене додатковi незручностi. Добре що Юнона безупинно бомбардувала Агнця закляттями — вони були слабенькi без пiдживлення вiд Формотворчих i не завдавали йому нiякої шкоди, але частково вiдволiкали його увагу.
„Артуре! — долинули до мене доччинi думки. — Вiдiйди!”
Краєм ока я побачив Брендона, Бренду й Пенелопу, що бiгли до нас зi шпагами наголо. Моя дочка, крiм того, тримала арбалет. Я зробив оманливий випад, змусивши Агнця вiдступити, сам бухнувся додолу, швидко вiдкотився убiк i знову схопився на ноги. Пенелопа впустила шпагу на траву, припала на одне колiно, прицiлилась i двiчi вистрiлила. Перша стрiла летiла Агнцевi прямо в обличчя, але вiн блискавичним помахом меча вiдбив її; друга все-таки влучила йому в груди. З гучним реготом чудовисько висмикнуло стрiлу, жбурнуло собi пiд ноги й демонстративно розтоптало.
— Так у нього не шкiра, а панцир! — вражено вигукнула Пенелопа, вiдкинула арбалет i схопила з трави шпагу. — Брендоне, Брендо! Ми з Артуром атакуємо спереду, а ви зайдiть ззаду.
Агнець знову зареготав. Бiлоснiжнi крила за його спиною перетворилися на руки й вихопили з пiхв на поясi ще два мечi. Вiн зайняв кругову оборону, фехтуючи з кожним iз нас окремим мечем. Це була справжня машина для вбивств — нещадна i невтомна. Чудовисько цiлком могло протриматися, аж доки розсiються iзоляцiйнi чари.
Юнона це теж розумiла. Не припиняючи бомбардувати Агнця закляттями, вона подумки запитала:
„Артуре, маєш якийсь план?”
(Чи маю я план?.. Я завжди маю план!)
„Так”, — коротко вiдповiв я.
„То берись до роботи. А я тебе замiню”.
„Гаразд. Тримай!”
Я вiдскочив убiк i кинув свою шпагу Юнонi. Вона пiймала її за рукiв’я i вiдразу вступила в бiй замiсть мене.
А я вiдiйшов до найближчого дерева, притулився до його широкого стовбура i став складати закляття, щоб полонити Агнця — менi дуже хотiлося знати, хто його пiдiслав до мене. Результатом десятихвилинної роботи були не простi паралiзацiйнi чари, а мiцнi магiчнi кайдани, що мали не лише знерухомити супротивника, а й намертво вiдгородити його вiд будь-яких ресурсiв чаклунської сили — як внутрiшнiх, так i зовнiшнiх. Потiм я привiв закляття до канонiчної форми i, зосередившись, повiльно та чiтко проказав його вголос. На передостаннiм словi я замовк. Примарна тканина чарiв ожила i слабко затрiпотiла, готова накрити Агнця тiєї самої митi, коли я вимовлю завершальне слово. Щоб закляття подiяло, воно потребувало чималого енергетичного пiдживлення, iнакше чудовисько парирує його без особливих зусиль.
Я став чекати повернення Образа. Заповiтне слово вертiлося на кiнчику мого язика, вiдповiдний iмператив чергував на поверхнi свiдомостi. Зазвичай, коли готують закляття про запас, з них вилучають кiлька ключових слiв-команд, що забезпечує їх тривале зберiгання. Але зараз це було не важливо, оскiльки iзоляцiйнi чари мали розсiятися з хвилини на хвилину.
Мої рiднi поступово долали Агнця, проте й самi мали зморений вигляд. А я взагалi був на межi повного виснаження — адже крiзь мене пройшла така кiлькiсть енергiї з Джерела, що могла стерти в порох цiлу планету. Я втомлено опустився на траву й гукнув:
— Бережiть сили, не намагайтеся дiстати його. Просто держiть у постiйнiй напрузi.
Брендон знову пробив захист Агнця i вже втретє ранив його в плече.
— Все гаразд, — вiдповiв мiй брат. — Ми доб’ємо його. Головне, щоб маминi чари протрималися.
Але чари розсiялися ранiше. Коли з’явилися першi ознаки їх ослаблення, я подумки закликав рiдних посилити натиск на Агнця. Пiд шквалом їхнiх несамовитих атак той утратив дорогоцiнну секунду й забарився з викликом Знака Янь. Передi мною вже завис Образ Джерела у всiй своїй грiзнiй красi. Я вiдчув, як у мене вливається Сила, i проказав лише одне слово:
— Завмри!
Чудовисько завмерло. Знак Янь, що почав був з’являтися над його головою, зник. Шпага Брендона вiдiтнула йому руку в кистi. Клинок Пенелопи встромився в знiвечений бiк, а Бренда розрубала його плече. I тiльки Юнона вчасно зупинилася й опустила мою Ескалiбур. Знерухомлений Агнець гепнувся додолу.
— Чорт! — вигукнув я. — Ви вбили його?
— Навряд, — вiдповiла Пенелопа, витираючи полою халата вкрите рясним потом лице. — Боюся, вiн дуже живучий.
— Я теж так думаю, — озвався Брендон, розстiбаючи сорочку. — Ух! Гарненько ми розважилися...
Юнона сторожко пiдiйшла до Агнця, приставивши вiстря шпаги до його горла.
— А менi здається, що вiн здох, — промовила вона i копнула в бiк чудовиська носком свого черевика. — Так i є.
— Але ж рани... — почала була Бренда.
Я швидко просканував Агнця i негайно прогнав Образ, бо сама його присутнiсть завдавала менi болю.
— Рани тут нi до чого. На ньому було вiдкладене закляття смертi — очевидно, на той випадок, якщо ми спробуємо полонити його.
— А який у цьому сенс? — здивувалася Пенелопа. — Якби Порядок хотiв приховати, що полює на тебе, вiн пiдiслав би якусь нейтральну iстоту, а не своє створiння. Адже й без допиту ясно, чия це робота.
— Аж нiяк не ясно, — заперечив Брендон. — Порядок мiг надати свого Карателя в чиєсь розпорядження.
— То це Караючий Ангел? — запитав я, глянувши на забите чудовисько. Менi стало моторошно.
— Атож. Караючий Ангел Порядку. Хiба ти не знав?
— Якось не випадало познайомитися. Не мав такої честi... — Я знесилено розпростався на травi. — Власне кажучи, не має принципового значення, чиї накази виконував Агнець — самого Порядку чи когось iншого. Надавши цьому „комусь” свого Карателя, Порядок, безумовно, знав про його цiлi. А отже, не заперечував.
Юнона сiла поруч зi мною, поклавши бiля своїх нiг Ескалiбур.
— Це зрозумiло, — сказала вона. — Навряд чи Порядковi до вподоби, що на корону Свiтла претендує адепт iншої сили.
— Мамо! Я вже казав тобi...
— Не поспiшай з вiдповiддю, Артуре. Гарненько подумай, перш нiж вiдмовлятися. Я певна, що цей Агнець був лише першою ластiвкою, провiсником масованого наступу Порядку на Екватор. Зараз твоя задача — згуртувати Доми перед новою загрозою. На тронi Свiтла, iз Силою, що представляє Свiтову Рiвновагу, ти зможеш об’єднати навколо себе всю чаклунську спiльноту.
Я промовчав. У маминих словах був свiй резон, а я не мав нi сил, нi бажання сперечатися з нею.
Тим часом Брендон, Бренда й Пенелопа вiдтягли вбите чудовисько вбiк, пiдiйшли до нас i розсiлися обабiч мене на травi. Чим не тема для картини: дружна сiм’я влаштувала привал пiсля вдалого полювання...
— Каратель щось казав тобi? — запитав брат. — Чи накинувся без пояснень?
— Таки дещо пояснив, — вiдповiв я. — Мабуть, при своїй появi почув, як я сказав мамi, що не претендую на батькiв трон, i... — Я слово в слово переповiв вступну промову Агнця i наш короткий обмiн реплiками.
Брендон так i присвиснув. А Бренда задумливо похитала головою:
— Надто конкретно це звучить, вам не здається? Схоже, Агнець принагiдно повторив думку, висловлену кимсь iншим.
— Тим, хто послав його, — пiдхопила Пенелопа.
— I хто бачить в Артуровi небезпечного претендента на престол, — додала Юнона.
— Це Амадiс або Рахiль, — сказала Бренда.
— Чи Александр, — припустив я тiльки тому, що менi не хотiлося, аби до замаху був причетний Амадiс. — У Рахiлi й Амадiса надто явнi мотиви, i пiдозра одразу впала б на них. А от Александр...
