спадкоємцiв, що зрештою всi увiрували, що його правлiння триватиме вiчно.
Я не став чекати, поки дiд попросить мене, i сам почав розповiдати йому про все, що сталося зi мною вiд часу мого зникнення. Моя iсторiя не вiдзначалася стрункiстю композицiї, мiсцями я квапився, перестрибуючи з одного на iнше, мiсцями вдавався в зайвi подробицi, але дiд не перебивав мене. Прожитi тисячолiття навчили його терпляче слухати людей, навiть якщо вони верзли вiдверту нiсенiтницю i вдавалися в довжелезнi сентенцiї. Коли я робив паузу, щоб перевести подих, Янус не вставляв нiяких зауважень, а мовчки чекав продовження, пихкав люлькою i все так само дивився у вiкно, лише зрiдка звертаючи на мене свiй гострий, проникливий погляд.
Вiн дав менi виговоритися до кiнця, а пiсля хвилинного мовчання сказав:
— Я вважаю правильним твоє рiшення не претендувати на корону Свiтла. Але не тому, що маєш велику могутнiсть; зрештою, формальний титул не додасть тобi бiльшої сили. Зараз твоє мiсце бiля Джерела. На тебе чекають важливiшi справи, нiж оспорювання батькiвського престолу. Тобi належить створити Дiм, що стоятиме на вартi стабiльностi й рiвноваги у Всесвiтi.
— Я радий, що ви подiляєте мою думку, — сказав я, вiдчувши надзвичайну полегкiсть. Дiдова пiдтримка розвiяла мої останнi сумнiви щодо доцiльностi заснування Дому в Серединних свiтах.
— Гм, — за кiлька секунд озвався Янус. — Шкода, що зараз ти не можеш викликати свiй Образ. Хотiлося б подивитися на нього... Нi, нi, не намагайся, побережи нерви. Ще встигнеш — а я терплячий i вмiю чекати. Просто менi цiкаво, аналiтична це сила, як у Порядку та Хаосу, чи синтетична, як у Формотворчих.
— I те й iнше, — вiдповiв я. — Сила Джерела... ну, нiби полiморфна. Конкретна форма її прояву залежить вiд обставин. У зв’язку з цим я маю певнi труднощi при спiлкуваннi з Образом.
— Структурна несумiснiсть?
— Ще й яка! Навiть найпростiше закляття не вдається втиснути в рамки однiєї мови; щораз виникає потреба у використаннi чужорiдних граматичних форм — а за вiдсутностi системи це знижує ефективнiсть чарiв. Найближчим часом я спробую розробити схему „мирного” спiвiснування рiзних мов у межах однiєї конструкцiї, складу словник асоцiацiй... Загалом, щось придумаю.
— А як щодо математики?
— Я вже думав про це. Гадаю, апарат теорiї груп пасуватиме iдеально. А ще об’єктнi мови програмування. Проте я схильний розглядати спiлкування iз силами як мистецтво, а не як науку. Волiю керувати Образом за допомогою слiв, а не плести довкола нього мереживо абстрактних символiв... — Раптом я замовк. Мої слова про слова (даруйте за каламбур) дещо нагадали менi. Пiсля деяких вагань я заговорив: — I ще одне, дiду. Я думаю, що Джерело первiснiше за решту стихiй. Якщо справедлива гiпотеза Великого Вибуху, у вогнi якого народився Всесвiт, то Джерело було суб’єктом його творення. Саме воно промовило Перше Слово, що роздiлило споконвiчний Абсолют на Порядок i Хаос.
— Перше Слово? — перепитав Янус, звiвши брови. Його очi на мить зблиснули.
— Так, — сказав я i мерзлякувато повiв плечима. — По-моєму, Джерело розумне. Я це запiдозрив ще пiд час купання в ньому, а вчора, коли стримував натиск Агнця i черпав енергiю iз самих глибин Джерела... схоже, тодi я на мить доторкнувся до його думок.
— Порядок з Хаосом теж умiють думати, — зауважив Янус.
— Але не так, як Джерело. Вони мають щось на зразок колективної свiдомостi i здатнi мислити лише загальними категорiями. Але для них „я” — порожнiй звук, вони позбавленi особистостi.
— А Джерело її має?
— Здається, так. Я не встиг уловити, про що воно думало; але то були думки
Дiд подивився менi просто в очi. Я витримав лише кiлька секунд, потiм потупився.
— Ти боїшся, що знайшов Бога?
— Так, — зiзнався я, — боюся. Якщо взяти за визначення, що Бог є вищий розум, який стоїть на початку всього сущого, то Джерело при такому тлумаченнi є Богом. Це викликає в мене змiшанi почуття.
— Я розумiю тебе, — кивнув Янус. — Але думаю, що ти поспiшаєш з висновками.
— Хотiлося б сподiватися. Навряд чи менi буде до снаги роль особливо наближеного до Престолу Господнього. Для мене це завелика вiдповiдальнiсть.
— I тому ти збираєшся перекласти її частину на тендiтнi Пенелопинi плечi?
Я нiтрохи не здивувався дiдовiй проникливостi. Лише спитав:
— Як ви здогадалися?
— Це було просто. З твоєї розповiдi я зрозумiв, що є (чи ти думаєш, що є) якийсь глибинний сенс у тому, що охоронцем Сили Джерела має бути жiнка. Цiлком природно, що ти вибрав Пенелопу. Взагалi, батьки схильнi бачити у своїх дiтях тiльки гарне.
Я проковтнув цей натяк i не подавився. Будь-хто iнший на дiдовiм мiсцi отримав би вiд мене рiзку пораду не пхати свого носа до чужого проса — та тiльки не Янус. Я беззастережно визнавав за ним право робити критичнi зауваження навiть на адресу моєї дочки.
— Ви не вважаєте її гiдною? — обережно запитав я.
— Чом же. У тебе чудова дочка, Артуре, можеш пишатися нею. Проте вона має один серйозний недолiк, властивий, до речi, й тобi. Як i всi творчi натури, Пенелопа неврiвноважена й надто емоцiйна. Це, на мiй погляд, завадить їй стати гарною Хазяйкою Джерела. На твоєму мiсцi я вiддав би перевагу Брендi. Вона надзвичайно розумна, серйозна й розважлива дiвчина з сильно розвиненим почуттям вiдповiдальностi за свої вчинки, а здоровий глузд у нiй переважає над емоцiями. Щоправда, часом вона забагато говорить, але завжди робить свою справу. Думаю, Бренда буде тобi гарною помiчницею.
— Менi вона теж подобається, — сказав я. — Ви пропонуєте взяти її з собою?
— Рекомендую.
— А як тодi бути з Брендоном? Вони ж не можуть одне без одного.
— Вiзьми i його. В нашiй останнiй розмовi Брендон ясно дав менi зрозумiти, що хотiв би податися з тобою в Серединнi свiти.
— Вiн усувається вiд боротьби за престол?
— Не назавжди, лише на пару рокiв. Йому хочеться вiдпочити вiд усiх цих iнтриг та змов, трохи пожити у своє задоволення. Я вважаю, що це не суперечить iнтересам вашої родини. Перш нiж розпалювати громадянську вiйну в Домi Свiтла, слiд дати Амадiсовi й Рахiлi останнiй шанс. Якщо вони не виправляться, то самi погублять себе. I тодi Брендон стане королем, уникнувши кровопролиття... Гм. Але в одному твоя мати таки має рацiю. Адепт Рiвноваги на тронi Свiтла — дуже сильний розклад. Та, зрештою, це вирiшувати тобi. Я не збираюся давити на тебе авторитетом, просто хочу, щоб ти знав мою думку. Я певен, що Брендон i Бренда будуть гiднi твоєї довiри.
Я задумався. Посвятити близнюкiв Джерелу? А чом би й нi. Раз Янус вважає їх гiдними довiри...
— Брендоновою вiдсутнiстю може скористатися iнший претендент на престол, — зауважив я. — Той, хто пiдiслав Караючого Ангела. Кого, найпевнiше, пiдтримує Порядок.
Дiд кивнув:
— Не хочу бути категоричним, але менi здається, що це Гаральд.
— Що ви знаєте про нього?
— Не бiльше, нiж iншi. З ним особисто я не зустрiчався. Кажуть, що Гаральд прийняв мiтраїзм дуже близько до серця, i це мене турбує. Культ Мiтри безпосередньо пов’язаний з Порядком, i Гаральд у своїй заповзятостi неофiта мiг зайти надто далеко. Значно далi, нiж ваш предок.
Я одразу здогадався, про кого йдеться.
— Але ж король Артур був адептом Джерела.
— Так, — погодився дiд. — Тепер ми знаємо, що був. Проте вiн мав i Силу Порядку, це менi точно вiдомо. Мабуть, з якихось мiркувань вiн промiняв Джерело на Янь. Цiлком можливо, що задля власного порятунку — адже його переслiдувала Вiв’єна, що була, як з’ясувалося, не звичайною вiдьмою, а Хазяйкою Джерела. I я припускаю, що саме завдяки Силi Джерела король Артур змiг опанувати Силу Порядку, не втративши нi своєї людськостi, нi здорового глузду.
Янусова гiпотеза видалась менi досить переконливою. Але не актуальною — зараз ситуацiя була зовсiм iнша.
