— Хоч там як, — сказав я, — а Гаральд не був адептом Джерела. Якщо вiн злигався з Порядком, то вже напевно позбувся геть усiх клепок у головi. Його треба розшукати.
— Нашi вже займаються цим. Так само, як i решта Домiв. Нiхто не в захватi вiд того, що десь по свiтах розгулює божевiльний адепт Порядку.
— А в Александра питали?
— Я розмовляв з ним кiлька годин тому. Вiн божиться, що нiчого не знає про плани свого сина i не бачив його з минулого року.
— Та про всяк випадок Александра слiд заарештувати.
Янус примружився й пильно глянув на мене. Я наготувався вислухати вiд дiда черговий докiр iз приводу нашої давньої ворожнечi з Александром, але натомiсть вiн сказав:
— Мiж iншим, Амадiс неодноразово намагався зв’язатися з тобою. Ти думаєш побалакати з ним?
Я похитав головою:
— Це виключено. У нас з Амадiсом були гарнi стосунки, i я не хочу їх псувати.
— Розумiю, — сказав Янус. — Але врештi-решт тобi доведеться визначитися.
— Але згодом, — вiдповiв я.
*
Наступнi чотири днi я провiв у Досвiтньому Замку пiд пильним наглядом тiтки Помони, що дбала про вiдновлення моєї нервової системи. Спiлкувався здебiльшого з Брендою й Пенелопою, а також з найближчими Сутiнковими родичами. Брендон вiдбув на Землю Хiросiми, щоб залагодити там свої справи, пов’язанi з припиненням лiкарської практики; вiн був дуже вiдповiдальною людиною й не мiг кинути своїх пацiєнтiв напризволяще. Юнона поставилася до його рiшення податися зi мною до Серединних свiтiв украй осудливо i назвала нас обох дезертирами. Вона закликaла до нашого патрiотизму, до честолюбства, до iнших властивих кожнiй людинi чеснот i вад, але ми залишалися непохитними. Образившись на нас, мама повернулася на Марс, у свiй новий Дiм. Проте ми не сумнiвалися, що на урочистий бенкет у Палацi-На- Вершинi-Олiмпу, скликаний понтифiком мiста на мою честь, вона з’явиться обов’язково i на той час уже перестане сердитись на нас.
Пенелопа, нiби на пiдтвердження дiдових слiв про нерiвнiсть її характеру, впала в меланхолiю. Зазвичай вона влаштовувалася в кутку кiмнати, сидiла тихо, як мишка, годинами не промовляла нi слова i лише стежила за мною. Найдивнiше, що я не почував анi найменшої нiяковостi пiд її пильним, вивчаючим поглядом. Вона дивилася на мене так тепло i приязно, що менi було навiть приємно.
Через такий доччин стан я спiлкувався переважно з Брендою. Ми базiкали про все на свiтi, переглядали найкращi фiльми, створенi людством за час моєї вiдсутностi, слухали музику, грали в шахи, а час вiд часу, коли Пенелопа трохи жвавiшала або до мене навiдувався Помонин син Дiонiс, мiй старий друг i кузен, утрьох перекидалися в карти. Згодом Бренда принесла свiй ноутбук i, керуючись моїми вказiвками, стала конструювати для мене надскладнi й надпотужнi закляття. Треба вiддати їй належне — вона виявилася чудовою помiчницею, працювала швидко, схоплювала все на льоту.
Наприкiнцi четвертого дня я вже цiлком одужав, змiг викликати Образ Джерела на повну силу i надиктував з комп’ютерних роздрукiвок новенькi закляття. Тепер я був готовий до зустрiчi навiть з легiоном Агнцiв — а також iз тими, хто за ними стояв. Особливо хвацьким було одне закляття на дев’яти мовах, що його я намовляв упродовж пiвгодини. Це був мiй маленький сюрприз для Александра та Гаральда, з якими я мав намiр побачитися до свого вiдбуття в Серединнi свiти.
— Гарно ми попрацювали, — задоволено мовив я, потягнувшись у крiслi. — Брендо, сонечко, без тебе я б не впорався. Що й казати: вiдьма з комп’ютером — грiзна сила.
— Авжеж, — погодилася Бренда i стрiлила поглядом у Пенелопу. — От якби ще до нас приєдналася вiдьма з пензлем i додала трiшечки гармонiї до сухої математичної лiнгвiстики... Але марно сподiватися — ця вiдьма дуже заглиблена в себе.
У вiдповiдь на Брендине зауваження Пенелопа встала з крiсла, пiдiйшла до мене i легенько цмокнула в губи.
— Добранiч, Артуре, — сказала вона, потiм поцiлувала Бренду. — Добранiч, кузино.
— Ти вже йдеш? — запитав я.
Пенелопа кивнула i сонно всмiхнулася. Утiм, сонною вона виглядала вiд самого ранку.
— Я втомилася й хочу спати. Та й пiзно вже.
— Приємних тобi снiв, серденько, — сказав я й поцiлував її руку.
Коли Пенелопа вийшла, Бренда прокоментувала:
— У неї зараз криза жанру. Хоче написати твiй портрет з натури, але нiяк не наважиться почати.
— Мабуть, я розчарував її, — припустив я.
— Не кажи дурниць! Вона в захватi вiд тебе. Але ти зовсiм не такий, яким вона тебе уявляла. Зараз Пенелопа болiсно звикає до того, що ти нiякий не iдеал, а жива людина.
Я важко зiтхнув:
— Їй доведеться звикати не лише до цього... — А кiлька секунд помовчавши, продовжив: — Коли я розповiдав вам свою iсторiю, то не сказав про дiвчину, що незабаром стане моєю жiнкою.
— Ага... — сестра лукаво всмiхнулася. — Це та, з якою ти розмовляв ще першого дня? Брендон каже, що вона справжня красуня. За його словами, ви дивились одне на одного закоханими очима, хоч i розмовляли дуже офiцiйно.
— Вiн помилився, — сказав я, вiдчуваючи, як паленiють мої щоки. — То була Дана, наречена короля Колiна. А мою звуть Дейдра, вона Данина двоюрiдна сестра, дочка покiйного короля Брiана... — Я розповiв про неї все, що вважав за потрiбне, а вiдтак обережно запитав: — Як ти думаєш, Пенелопа болiсно вiдреагує на цю звiстку?
— Гадаю, буде прикро вражена. Адже в її уявленнi ви з Дiаною були єдиним цiлим. Проте вона вже готова до цього... в усякому разi, готується. Зокрема цим i викликана її теперiшня меланхолiя.
— Он як! — образився я. — Брендон уже подiлився з нею своїми безглуздими здогадами щодо Дани?
Бренда уважно подивилася на мене, i в її очах я прочитав запитання: а чи такi вже вони безглуздi?
— Нi, це я. Позавчора, нiби мiж iншим, висловила припущення, що раз ти прожив двадцять рокiв, нiчого не пам’ятаючи про себе, то цiлком можеш бути зарученим, а то й одруженим.
— I що Пенелопа?
— Була шокована. Досi їй навiть на думку це не спадало. Як я вже казала, вона лише починає сприймати тебе як живу людину.
— Тодi прошу... — Я зам’явся. — Ну, натякни їй про Дейдру. Тонко, ненав’язливо, щоб не приголомшити її одразу.
Бренда мугикнула:
— Непросте завдання. Але спробую. Пенелопа все рiвно довiдається про це — то краще вже вiд мене. Я буду дуже делiкатна.
— Дякую, сестричко.
Я дiстав з кишенi сигарету i закурив. Бренда зiбрала розкиданi на столi аркушi з текстом заклять i стала їх переглядати. В її очах засяяли жадiбнi вогники.
— Чари просто клас, — сказала сестра i зiтхнула. — Шкода, що не можу скористатися ними.
— Поки не можеш, — уточнив я.
— То ти вже вирiшив? — запитала Бренда.
Я ствердно кивнув:
— Я вiдведу вас до Джерела. Всiх трьох.
— Але ти ще погано знаєш нас.
— Зате ви менi дуже подобаєтеся. А я звик довiряти своїм почуттям.
Бренда вмостилась у мене на колiнах i обхопила мою шию рукою.
— Ми всi тебе любимо, Артуре, — серйозно сказала вона. — I виправдаємо твою довiру.
