— Спочатку усвiдом її, — порадив я. — Звикни до неї, навчися сприймати Силу як частку себе. А застосування завжди знайдеться... До речi, як зреагувала Бронвен на твiй дев’ятий рiвень?
— Привiтала. Здається, цiлком щиро. Хоча, звiсно, заздрила.
— Думаю, тут справа в нашому досвiдi спiлкування з Формотворчими. А Бронвен ще дуже молода i... — Нараз я замовк, бо з Брендою коїлося щось дивне: її очi заплющилися, на вустах заграла бездумна усмiшка, а з грудей вирвався протяжний стогiн. — Що з тобою? Тобi погано?
— Менi добре, — млосно прошепотiла сестра. — Брендон... — Раптом вона розплющила очi i вражено вигукнула: — Де?!!
— Що „де”? — запитав я, геть збитий з пантелику.
„Брендон на зв’язку, — вiдповiла вона подумки. — Приєднуйся”.
Я негайно приєднався i тут-таки почув брата:
„Привiт, Артуре. — Вiн був схвильований i дуже збентежений. — У мене великi неприємностi...”
„А де ти?”
„У лiжку з Даною”.
„Жартуєш!!!”
„Якi там жарти! Зараз я в спальнi, у лiжку, поруч зi мною Дана, i я певен, що не марю. Я, звичайно, не проти, але...”
„Як це сталося?”
„Не маю уявлення. Розмовляв по твоєму дзеркальцю з Даною, аж раптом мене замлоїло, пробрав мороз, замакiтрилось у головi. Здається, на секунду знепритомнiв, а прочумався вже тут. У лiжку. Голий”.
„Голий?!” — вигукнули ми з Брендою.
„Ну, не зовсiм. Зi мною цей дурний берет з бомбоном”.
Я розсмiявся — i подумки, i вголос.
„Ти вже щось розумiєш?” — запитала Бренда.
„Поки нiчого. Та все одно смiшно”.
„Тобi це здається смiшним, — сумовито вiдгукнувся Брендон. — А як менi? Адже Дана думає, що я... оце...”
„Скандалить?”
„Ще нi. Схоже, я її добряче налякав”.
„Тодi не гай часу, — грайливо порадив я, щиро сподiваючись, що вiн не послухається мене. — Скористайся з нагоди. Тобi ж вiдомо, що роблять чоловiк та жiнка на самотi. Тим бiльше в спальнi, та ще й у лiжку”.
Брендон не вiдповiв. Я вже був подумав, що вiн, ображений у своїх кращих почуттях, перервав зi мною зв’язок, аж тут брат обiзвався:
„От чорт! Новi неприємностi!”
„Що там iще?” — тривожно запитав я.
„До спальнi ввiйшла дiвчина. Вродлива, руда, зеленоока, схожа на Дану, тiльки вища i з веснянками. Мабуть, це твоя Дейдра”. — I вiн передав нам „картинку”. Образотворчi здiбностi Брендона залишали бажати кращого, проте сумнiвiв не було, що це справдi Дейдра.
„Що вона робить?”
„Поки нiчого. Застигла на порозi i дивиться на нас великими очима. Та, боюсь, зараз почне скандалити... Ой, почала!.. Ну годi вже, я вшиваюся!”
„Навiть не думай! — зупинив я його, скочивши на ноги й викликавши Образ Джерела. — Буде ще гiрше. Зачекай мене”.
Бренда теж встала й мiцно схопила мене за руку.
— Я з тобою.
— Гаразд. Поїхали!
Ми матерiалiзувалися в дальньому кутку спальнi, щоб ненароком не зачепити нiкого з присутнiх. Дана сидiла на краю лiжка i квапливо запинала халат. Брендон лежав, натягнувши до пiдборiддя ковдру, його обличчя паленiло вiд сорому, вiн часто клiпав очима, а на подушцi бiля нього валявся зiм’ятий картатий берет. Перед лiжком, профiлем до нас, стояла Дейдра i, взявшись у боки, гнiвно дивилася на Дану.
— ...таке! — роздратовано говорила вона. — Приводиш у мою спальню хлопцiв, щоб розпусничати з ними, а в разi чого — скинути все на мене. I це ти називаєш дружбою? Теж менi подруга!
— Артуре, Брендо... — полегшено зiтхнув Брендон, побачивши нас.
Простеживши за його поглядом, Дейдра повернулася до нас. Її обличчя миттю втратило суворий вираз, голос став м’якшим:
— Привiт, Артуре. Ти вчасно нагодився. Уявляєш, ця скромниця... — Аж тут вона завважила Бренду i розгублено замовкла. Потiм подивилася на Брендона i знову на Бренду. Нарештi все збагнула: — То це твiй брат?!
— Так, люба, — вiдповiв я, безтурботно всмiхаючись. — I це зовсiм не те, що ти подумала. Просто ми з сестрою влаштували один магiчний експеримент, а Брендон став його невинною жертвою.
— Он як? — в Дейдринiм голосi чулася недовiра.
— Серйозно, — сказав я, намагаючись бути якомога переконливiшим. — Брендон якраз знайомився з Даною через дзеркальце, аж тут нашi з Брендою чари вийшли з-пiд контролю й закинули його сюди. — Я знизав плечима. — Твоє лiжко немов зачакловане. Три днi тому я казна-як опинився в ньому. А ось тепер — Брендон.
— Атож! — уїдливо озвалася Дана. — Це ж Дейдрине лiжко. Воно притягує чоловiкiв, як магнiтом.
Дейдра, звiсно, не мала намiру залишатися в боргу, але тут рiшуче втрутилась Бренда i швиденько загасила конфлiкт. Вже за якусь хвилину Дейдра й Дана геть забули про сварку i разом з Брендою весело хихотiли над недавньою пригодою. Брат нарештi вибрався з лiжка i, щiльно закутавшись у ковдру, вiдступив до мене.
Тим часом розмова вiд конфузу з Брендоном непомiтно перейшла на Брендину пiжаму. Сестра демонструвала свою одiж з такою грацiєю й невимушенiстю, наче була професiйною моделлю, а Дейдра з Даною охали вiд захвату.
Ми з братом почувалися зайвими на цьому святi життя. До того ж Брендон потребував зручнiшого i пристойнiшого одягу, нiж ковдра й картатий берет. Ми вибачилися перед дiвчатами за вимушену вiдлучку i, на превелике братове полегшення, повернулися на корабель, у каюту Бренди та Пенелопи, де було тепло й затишно.
Брат негайно гепнувся в крiсло, простягнув босi ноги до камiна i полегшено зiтхнув:
— Оце так халепа! Просто не збагну, як могло так статися.
— Може, ти несвiдомо стрибнув у Тунель? — припустив я. — Дуже захотiв бути поруч з Даною... ну й стрибнув.
Брендон знову почервонiв.
— Хтозна, — промимрив вiн, потупивши очi. — Що хотiв, це точно. Але щоб до такої мiри втратити над собою контроль... Неймовiрно! Добре, що ти не розгубився й вигадав казочку про магiчний експеримент.
— Це була не зовсiм казочка, — зауважив я. — В певному сенсi ми справдi влаштували експеримент. Я водив Бренду до Джерела.
Брендон ошелешено втупився в мене:
— Вона стала адептом?!
— Так. Тiльки не ображайся, що ми не порадилися з тобою. Ти б лише знизав плечима i побажав нам удачi.
— Я нiтрохи не ображаюся, — похитав головою Брендон. — Просто це пояснює, чому мене пожбурило до Дани. Коли ми з Брендою знаходимося в рiзних потоках часу, з нами кояться всiлякi чудасiї. Через той самий зв’язок. Зазвичай ми тримаємо слабкий контакт, але варто одному з нас дати волю своїм емоцiям, зв’язок мiж нами посилюється, i що вища емоцiйна напруга, то вiн стає тiснiший... — Брендон на секунду замовк, вiдтак пригнiчено мовив: — I це найпаскуднiше, що може бути. Коли я опинився в лiжку з Даною, до
