того ж голий... мене, зрозумiло, охопило збудження. А досягши критичної межi, воно передалося Брендi.
— Але це сталося вже пiсля Джерела, — зауважив я. — А як пояснити твоє перемiщення?
— До цього я й веду. При значнiй рiзницi плину часу тiсний контакт мiж нами призводить до емоцiйного шоку в того з нас, хто перебуває в повiльнiшому потоцi. Пам’ятаєш, коли ми були в Хаосi...
— Пам’ятаю, — нетерпляче перебив я. — Бренда казала, що тодi намагалася не нервувати i не напружуватися, щоб не „вжалити” тебе.
— Отож-бо. Iнакше мiй шок луною вiдгукнувся б у нiй, i вона мимоволi висмикнула б мене з Палат.
— Ага! — збагнув я. — Занурившись у Джерело, Бренда „вжалила” тебе своїми емоцiями, але оскiльки коефiцiєнт кратностi часу був нескiнченно великий, ти нiяк не мiг потрапити в Безчасiв’я, тим бiльше що Ворота були зачиненi.
Брендон кивнув:
— Саме так. За звичайних обставин я б вiдбувся лише шоком, тому Бренда й не переживала за мене. Але якраз у цей момент я розмовляв з Даною через дзеркальце, що його ти зачарував за допомогою Джерела. Таким чином, хоч сама Бренда не вiдреагувала на мiй шок, зате вiдреагувало Джерело i жбурнуло мене уздовж лiнiї зв’язку.
Наступнi хвилин десять ми детально аналiзували цей iнцидент з погляду взаємодiї сил, аж поки нашу розмову перервала Пенелопа. Вона вихром ввiрвалася в каюту i, весело привiтавшись iз нами, стала порпатися в речах.
— Обiд готовий? — поцiкавився я.
— Та ще ж рано! Години за двi буде справжнiй бенкет. Я пояснила коковi та його помiчнику, що i як треба робити, тепер вони й самi впораються. Виявляється, вони не телепнi, а просто неуки.
— Десь поспiшаєш? — запитав Брендон.
— Ага, — вiдповiла моя дочка, запихаючи до величенької валiзи сукнi, спiдницi, блузки, халати й iншу одiж. — Щойно розмовляла з Брендою. Вона хоче познайомити мене зi своїми новими подругами, Даною й Дейдрою. — Тут Пенелопа кинула на мене ревнивий погляд. — А заразом вирiшила влаштувати демонстрацiю мод у вузькому колi.
— Це в її стилi, — усмiхнувся брат. — Чуло моє серце вже тодi, коли вона вертiлася перед ними у своїй пiжамi...
Раптом Пенелопа дзвiнко розсмiялася, дивлячись на закутаного в ковдру Брендона.
— Ти й про це знаєш? — запитав вiн.
— Авжеж знаю. Бренда сказала, що ти вистрибнув на Дану iз дзеркальця, забувши про одяг.
— Неправда, — буркiтливо заперечив Брендон. — Берет я прихопив.
Пенелопа знову зайшлася смiхом. Вона була пiдозрiло весела й життєрадiсна навiть для свого активно-метушливого стану. Щось сталося, зрозумiв я i вирiшив прозондувати грунт:
— Бренда розповiла тобi про Джерело?
— Так, коротенько.
— I що думаєш?
У мене склалося враження, що Пенелопа ладна заплескати в долонi. Проте вона скорчила серйозну мiну i постаралася зобразити досаду.
— Менi дуже прикро, Артуре. Я б хотiла стати твоєю помiчницею, але... не готова до цього... до наслiдкiв здобуття Сили.
— Розумiю.
— А я не розумiю, — озвався Брендон. — Може, поясните менi?
— Артур пояснить, — сказала Пенелопа. — Я сама майже нiчого не знаю. Лише факт, що без цього не обiйтися.
Я ствердно кивнув:
— На жаль, так. Ранiше я не знав, що це обов’язково, а тепер ситуацiя змiнилася. Тобi справдi рано йти до Джерела. Ти ще не зустрiла свого Одисея.
Пенелопа збентежилася, квапливо попрощалась i разом з напханою валiзою зникла в Тунелi.
— З Одисеєм ти її класно пiдковирнув, — зауважив Брендон, щойно примарний силует Пенелопи розчинився в повiтрi. — Але який стосунок це має до Джерела?
— Найбезпосереднiший. — I я розповiв братовi про необхiднiсть контакту з матерiальним свiтом та про його еротичнi наслiдки.
— Он воно як! — сказав Брендон. — Тепер ясно, чому Пенелопа так зрадiла. Знайшлася поважна причина вiдкласти знайомство з Джерелом. I то на невизначений час — бо всiх потенцiйних Одисеїв вона вiдшиває з порога. В нiй жiнка ще не прокинулася — i, як менi здається, ще не скоро прокинеться.
„Дай боже”, — подумав я, хоч i розумiв, що це вкрай егоїстично з мого боку. Але ж Пенелопа лише нещодавно ввiйшла в моє життя, i я не хотiв так швидко дiлитися нею з iншим чоловiком...
— Типовий прояв батькiвського егоїзму, — прокоментував Брендон, здогадавшись, якi думки снують у моїй головi. — Ми, чоловiки, в цьому планi трохи схибленi. Сини ревнують матерiв, брати — сестер, батьки — дочок.
— Ти теж ревнуєш Бренду? — запитав я.
На його обличчi з’явився стражденний вираз.
— Свого часу ревнував. Коли вона була одружена. А до того i пiсля того не було пiдстав.
— А Бренда ревнива?
— Нiскiлечки. Вона дуже приязно ставиться до жiнок, що менi подобаються. От зараз вона просто в захватi вiд Дани... — Зненацька Брендон замовк i уп’явся в мене пiдозрiливим поглядом: — Стривай-но, Артуре! Пам’ятаю, ти розповiдав, що твоїми Провiдниками до Джерела були Морган Фергюсон i Дана. А отже...
Я зiтхнув:
— Так. У мене з Даною проблеми через цi клятi чари. Але згодом все владнається. Я вже маю досвiд з Бронвен.
— Гм-м... Дана теж небайдужа до тебе, — сказав Брендон, марно намагаючись приховати ревнивi нотки. — Це видно неозброєним оком... — Вiн ненадовго задумався. — А якщо Дана буде моїм Провiдником? Може, це зруйнує попереднi чари?
Я б покривив душею, якби сказав, що братова iдея менi сподобалася. Але не мiг не визнати, що в його словах є певний сенс. Адже мiй потяг до Бронвен почав сходити нанiвець саме пiсля того, як я пройшов до Джерела...
— Не стану заперечувати, — врештi вiдповiв я. — Певна рiч, за умови, що погодиться Дана. Якщо ти справдi маєш серйознi намiри, сватайся до неї, отримуй її згоду, а пiсля мого коронування я все влаштую.
— А чому тiльки пiсля коронування?
— Бо лише тодi корона зi Знаком Влади стане моєю власнiстю. Звiсно, її будь-коли можна поцупити iз скарбницi, але я не хочу цього робити. Це було б недоброю прикметою на початку мого правлiння. Отож вибирай: або днями я веду тебе до Джерела, i твоєю сполучною ланкою з матерiальним свiтом буде Бренда, або наберися терпiння й зачекай ще пiвтора мiсяця.
Брендон рiшуче кивнув:
— Краще зачекаю. Сила не вовк, у лiс не втече, а от Дана... її треба звiльнити вiд цих чарiв.
— Вiрнiше, — уточнив я, — витiснити їх новими.
— Хай так! — брат з викликом глянув на мене. — Але я хочу одружитися з нею.
„Я теж хочу...” — майнула в моїй головi непрохана думка.
*
Невдовзi Брендон пiшов до нашої каюти, щоб одягтися, а я нарештi взявся за те, що мав зробити ще три днi тому, але нiяк не наважувався. Пiсля зречення Колiн вiддав до королiвської скарбницi свiй Знак Сили, що належав до авалонського комплекту чотирьох каменiв, а з собою забрав трофейнi — тi, що отримав вiд Гендрiка Готiйського. Таким чином, вiн мав при собi той самий Знак, за допомогою якого я вперше потрапив
