Ляльковий дім

Нора. А ти, мабуть, за роботу?

Хельмер. Так. (Показуючи паку паперів.) Ось. Я заходив до банку. (Хоче йти до себе.)

Нора. Торвальде…

Хельмер (зупиняючись). Що?

Нора. А якщо твоя білочка попросить тебе гарненько про щось?..

Хельмер. Про що?

Нора. Ти зробив би для неї?

Хельмер. Спочатку, природно, треба знати, що саме.

Нора. Білочка так бігала б, так пустувала б…, якби ти був такий хороший, послухався!

Хельмер. То говори ж.

Нора. Жайворонок співав би по всіх кімнатах, на всі лади.

Хельмер. Ну, він і так не мовчить.

Нора. Я б зобразила тобі сильфіду, танець при місячному сяйві, Торвальде!

Хельмер. Норо… сподіваюсь, це не про вчорашнє знову?

Нора (ближче до нього). Так, Торвальде! Я прошу, благаю тебе!

Хельмер. В тебе справді вистачає духу знову ставити це питання?

Нора. Так-так, ти повинен послухатися мене, повинен залишити за Крогстадом його посаду в банку!

Хельмер. Але ж, люба Норо, я вирішив узяти на його місце Фру Лінне.

Нора. Це дуже мило з твого боку, але ти можеш відмовити комусь іншому з конторників замість Крогстада.

Хельмер. Ні, це просто нечувана впертість! Через те, що ти понадавала тут необдуманих обіцянок поклопотатися за нього, я зобов'язаний!..

Нора. Не через те, Торвальде. Заради тебе самого. Адже ця людина пише в найогидніших газетах — ти сам казав. Він може дуже нашкодити тобі. Я дуже боюсь його.

Хельмер. Ага, розумію… Ти згадуєш давнє і лякаєшся.

Нора. Що ти маєш на увазі?..

Хельмер. Ти, звичайно, згадуєш свого батька.

Нора. Так, ну так. Згадай тільки, що писали злі люди про тата, як жорстоко оббріхували його. Їй-право, вони домоглися б його відставки, якби міністерство не послало тебе ревізором і якби ти не поставився до тата чуйно і доброзичливо.

Хельмер. Голубко Норо, між твоїм батьком і мною — істотна відмінність. Батько твій не був бездоганним чиновником. А я саме такий і таким, сподіваюсь, залишуся, доки буду посідати свій пост.

Нора. Ах, ніхто не знає, що можуть задумати злії люди. І ми саме тепер могли б жити добре, спокійно, щасливо, мирно, без клопоту — ти, і я, і діти, Торвальде! Ось чому я так прошу тебе.

Хельмер. Та саме заступаючись за нього, ти позбавляєш мене можливості залишити його. У банку вже відомо, що я вирішив звільнити Крогстада. То треба, щоб тепер почалися розмови, ніби новий директор міняє свою думку під впливом дружини?..

Нора. А якби й так? Що ж тут такого?

Хельмер. Ну, звичайно, аби лише вперта домоглася свого! Мені поставити себе в смішне становище перед усіма службовцями?.. Дати людям привід говорити, що мною керують всілякі сторонні впливи? Повір, я б незабаром відчув на собі наслідки цього! І крім того… Є обставина, через яку зовсім неможливо залишити Крогстада в банку, доки я там директором.

Нора. Яка обставина?

Хельмер. На його моральні недоліки я б ще міг, у крайньому випадку, подивитися крізь пальці…

Нора. Правда ж, Торвальде?

Хельмер. І, кажуть, він досить тямущий працівник. Але ось що: ми з ним знайомі з юності. Це одне з тих поквапливих юнацьких знайомств, через які людина потім часто потрапляє в незручне становище. Так, я не приховую від тебе, ми з ним навіть на «ти», він такий безтактний, що й не думає приховувати цього при інших. Навпаки, він вважає, що це дає йому право бути фамільярним, він раз у раз козиряє своїм «ти», «ти, Хельмер». Це мене найбільше обурює. Він може зробити моє становище в банку просто нестерпним.

Нора. Торвальде, ти все це говориш несерйозно?

Хельмер. Цебто?

Нора. Це ж такі дріб'язкові міркування!

Хельмер. Що ти говориш? Дріб'язкові? По-твоєму, я Дріб'язкова людина?

Нора. Ні, навпаки, любий Торвальде. І ось саме тому…

Хельмер. Все одно. Ти називаєш мої наміри дріб'язковими, то, певно, і я такий. Дріб'язковий! Ось як!.. Ну, треба покласти цьому край. (Йде до дверей в передпокій і кличе.) Елене!

Нора. Що ти хочеш?

Хельмер (копаючись у паперах). Покласти край. (До служниці, що увійшла.) Ось, візьміть цього листа і негайно ж ідіть. Знайдіть посильного, і хай він його віднесе. Тільки швидко. Адресу написано. Ось гроші.

Служниця. Гаразд. (Виходить з листом.)

Хельмер (збираючи папери). Отаке-то, моя маленька уперта панійко!

Нора (затаївши подих). Торвальде, що то за лист?

Хельмер. Звільнення Крогстада.

Нора. Поверни, поверни назад, Торвальде! Ще не пізно. Торвальде, поверни! Заради мене, заради себе самого, заради дітей. Чуєш, Торвальде, поверни. Ти не знаєш, як це може відбитися на всіх нас.

Хельмер. Пізно.

Нора. Так, пізно.

Хельмер. Люба Норо, я прощаю тобі цей страх, хоча, власне, він образливий для мене. Так-так! По-твоєму, для мене не образливий твоє припущення, ніби я можу побоюватися помсти якогось непутящого крючкотвора? Проте я прощаю тобі, бо це так добре виявляє твою гарячу любов до мене. (Пригортає її до себе.) Так-так, моя люба, дорога Норо. І потім хай буде, що буде. Коли на те піде, повір, у мене вистачить і мужності, і сили. Побачиш, я така людина, яка все може взяти на себе.

Нора (вражена до жаху). Що ти хочеш сказати?

Хельмер. Все, кажу я…

Нора (заспокоюючись). Ніколи я тобі не дозволю.

Хельмер. Гаразд. То поділимося з тобою, Норо… як подружжя. Як і повинно бути. (Голублячи її.) Задоволена тепер? Ну-ну-ну! І зовсім не треба цих переляканих, як у горлички, очей. Адже це все ж таки тільки фантазії. А тепер ти б заграла тарантелу і попрактикувалася з тамбурином. Я піду до себе і зачиню всі двері, так що нічого не почую. Можеш шуміти, скільки захочеш. (Повертаючись, у дверях.) А коли Ранк прийде, скажи йому, де я. (Киваючи їй, іде і зачиняє за собою двері.)

Нора (розгублена, перелякана, стоїть як укопана і шепоче). Він так і зробить. Зробить — незважаючи ні на що… Ні, ніколи в світі, нізащо! Не можна допустити цього! Краще все інше! Рятунок!.. Вихід!