Ляльковий дім

Нора. Здається, щось таке чула.

Крогстад. Справа не дійшла до суду, але з того часу всі шляхи для мене наче перегороджені. Тоді я взявся за ті справи… ви знаєте. Треба ж було за щось ухопитись. І, смію сказати, я був не з гірших, так би мовити. Але тепер мені треба вийти з цього становища. У мене сини виростають. Заради них мені треба відновити своє колишнє становище в суспільстві — наскільки це можливо. Місце в банку було ніби першим етапом. І раптом тепер ваш чоловік зіштовхує мене знову до ями.

Нора. Але, Боже мій, пане Крогстад, допомогти вам — зовсім не в моїх силах.

Крогстад. Бо ви не хочете, та я маю засіб примусити вас.

Нора. Не розкажете ж ви моєму чоловікові, що я заборгувала вам?

Крогстад. Гм! А якби розказав?

Нора. Це було б безчесно з вашого боку. (Зі сльозами в голосі.) Що? Він дізнається про цю таємницю — мою гордість і радість — так грубо, низько — від вас? Ви хочете піддати мене найжахливішим неприємностям!..

Крогстад. Лише неприємностям?

Нора (із запалом). Але спробуйте тільки, вам же самим буде гірше. Тоді мій чоловік нарешті дізнається, яка ви погана людина, і вас нізащо не залишать у банку.

Крогстад. Я питаю, ви боїтесь тільки домашніх неприємностей?

Нора. Якщо мій чоловік дізнається, він, звичайно, відразу заплатить весь залишок, і нам з вами ні для чого буде бачитись.

Крогстад (ступивши крок до неї). Слухайте, фру Хельмер: чи у вас пам'ять коротка, чи ви не розумієтесь на справах? Мабуть, доведеться мені розтлумачити вам докладніше.

Нора. Як це?

Крогстад. Коли ваш чоловік був хворий, ви прийшли до мене позичити тисячу двісті спецій.

Нора. Я не знала, до кого ще звернутись.

Крогстад. Я взявся добути для вас цю суму…

Нора. Ви її здобули.

Крогстад. Взявся на певних умовах. Ви були такі заклопотані хворобою вашого чоловіка, такі стурбовані, де б дістати грошей на поїздку, що, здається, вам ніколи було вдаватися в подробиці. Тому не завадить нагадати вам про них. Отож, я взявся добути вам гроші і склав для вас боргове зобов'язання.

Нора. Звичайно, яке я підписала.

Крогстад. Це так. Але внизу я додав кілька рядків від імені вашого батька — його поручительство за вас. Ці рядки він повинен був підписати.

Нора. Повинен був? Він і підписав.

Крогстад. Я залишив місце для числа. Цебто ваш батько сам повинен був поставити день і число, коли підписуватиме документ. Чи ви пам'ятаєте це, пані?

Нора. Здається…

Крогстад. Я передав вам боргове зобов'язання, щоб ви переслали його поштою вашому батькові. Чи не так?

Нора. Так.

Крогстад. Ви, звичайно, відразу ж зробили це, бо через п’ять-шість днів принесли мені вексель з підписом вашого батька. І суму було вам вручено.

Нора. Це так, а хіба я не акуратно виплачувала?

Крогстад. Так собі. Але… щоб повернутись до предмета нашої розмови… Мабуть, важко вам доводилось тоді, фру Хельмер?

Нора. Так.

Крогстад. Батько ваш, здається, був тяжко хворий.

Нора. При смерті.

Крогстад. І незабаром помер?

Нора. Так.

Крогстад. Скажіть мені, фру Хельмер, чи не пам'ятаєте випадково дня смерті вашого батька? Тобто якого місяця і числа він помер?

Нора. Тато помер двадцять дев'ятого вересня.

Крогстад. Цілком справедливо, я довідувався. І ось саме тут стається диво… (виймає документ), якого я ніяк не можу зрозуміти…

Нора. Яке диво? Я не знаю…

Крогстад. Таке диво, фру Хельмер, що батько ваш підписав цей вексель через три дні після своєї смерті.

Нора. Як це так? Я не розумію.

Крогстад. Батько ваш помер двадцять дев'ятого вересня. А погляньте — ось тут він помітив свій підпис числом: друге жовтня. Хіба це не диво?

Нора мовчить.

Чи можете ви пояснити це?

Нора все мовчить.

Примітне ще й таке: слова «друге жовтня» і рік написано не почерком вашого батька, а іншим, який мені видається знайомим. Ну, це можна ще пояснити: ваш батько міг забути поставити число і рік під своїм підписом. І хтось інший зробив це наугад, ще не знаючи про його смерть. В цьому немає нічого такого. Головна справа в самому підписі. Цей підпис справжній, фру Хельмер? Це справді ваш батько підписався?

Нора (після короткої паузи підводить голову і задирливо дивиться на нього). Ні, не він. Це я підписалась за нього.

Крогстад. Слухайте, фру Хельмер… Ви знаєте, що це небезпечне зізнання?

Нора. Чому? Ви скоро одержите свої гроші сповна.

Крогстад. Можу я запитати вас, чому ви не надіслали документа вашому батькові?

Нора. Неможливо було. Він був тяжко хворий. Щоб просити його підписати, треба було пояснити йому, для чого знадобилися гроші. Я ж не могла написати йому, бо він сам був такий хворий, як і мій чоловік, на краю могили. Неможливо було.

Крогстад. То вам би краще було відмовитись від подорожі за кордон.

Нора. І це було неможливо. Від цієї подорожі залежало спасіння мого чоловіка. Я не могла відмовитись від неї.

Крогстад. А ви не подумали, що таким чином обдурюєте мене?..

Нора. На це мені ніколи було звертати увагу. Я й думати про вас не хотіла. Терпіти вас не могла за всі ваші безсердечні причіпки, що ви їх робили, хоч і знали, в якій небезпеці мій чоловік.

Крогстад. Фру Хельмер, ви, очевидно, не уявляєте собі чітко, в чому власне ваша вина. Та я можу сказати вам: те, на чому я попався і що так заплямувало мене в очах суспільства, було анітрохи не гірше за ваш учинок.

Нора. Невже ви хочете переконати мене, що ви відважились на це, рятуючи життя своєї дружини?

Крогстад. Закон не цікавиться причинами.

Нора. То поганий, виходить, цей закон.

Крогстад. Поганий чи ні, але коли я подам цей документ до суду, — вас засудять по