Ляльковий дім

сказати: коли я вже не буду так подобатися Торвальдові, як тепер, коли його вже не будуть розважати мої танцювання, переодягання, декламації. Тоді добре буде мати якусь заручку… (Обриваючи.) Нісенітниця, нісенітниця, нісенітниця! Цього ніколи не буде!.. Ну, що ти скажеш про мою велику таємницю, Кристино? Годжуся я на щось? Ти не думай, що ця справа не завдає мені клопоту. Мені, по правді, інколи зовсім не легко виконувати в строк свої зобов'язання. У діловому світі, скажу тобі, є внесок процентів по третинах і внески для погашення боргу, як це називається. А гроші завжди дуже важко добути. От і доводилося заощаджувати на чому тільки можна… Розумієш? З грошей на господарство я не могла особливо багато відкладати, — Торвальдові потрібне було добре харчування. І дітей не можна було одягати будь-як. Що я одержувала на них, те цілком на них і витрачалось. Любі мої крихітки!

Фру Лінне. Тож тобі, певно, доводилося відмовляти собі, бідолашна?

Нора. Зрозуміло. Я ж була більше за всіх зацікавлена! Торвальд дасть, бувало, мені грошей на нове плаття і тому подібне, а я завжди витрачу тільки половину. Все якомога дешевше та простіше купувала. Це щастя, що мені все до лиця, і Торвальд ніколи нічого не помічав. Та самій часом бувало нелегко, Кристино. Адже це така втіха — гарно вдягатися! Правда?

Фру Лінне. Мабуть.

Нора. Ну, були у мене, звичайно, й інші джерела. Минулої зими пощастило — я одержала цілу купу паперів для переписування. Щовечора замикалась у себе в кімнаті і писала, писала до пізньої ночі. Ах, часом, бувало, так утомишся! Та все ж дуже приємно було працювати, заробляти гроші. Я почувала себе майже мужчиною.

Фру Лінне. І скільки ж тобі вдалося таким чином виплатити?

Нора. От уже не можу сказати точно. У таких справах, бачиш, дуже важко розібратися. Знаю лише, що виплачувала стільки, скільки мені вдавалося зібрати. Але часто у мене просто руки опускалися. (Посміхаючись.) Тоді сяду, бувало, і почну собі уявляти, що ось у мене закохався багатий старий…

Фру Лінне. Що? Який старий?

Нора. Е, ніякий!.. Що він помирає, його духівницю прочитали, а там великими літерами написано: «Всі мої гроші одержує негайно і готівкою мила фру Нора Хельмер».

Фру Лінне. Але, люба Норо, — що ж це за старий?

Нора. Господи, як ти не розумієш? Ніякого старого не було зовсім. Це лише моя уява. Я просто потішала себе цим, коли не знала, де взяти грошей. Ну, та Бог з ним, з усім, з оцим нудним старим. Тепер мені однаково. Не треба мені більше ні його, ні його духівниці, тепер мені й горя мало, Кристино! (Схоплюється.) О Господи, як чудово! Подумати тільки: горя мало! Не знати ні турбот, ні клопоту! Жити собі та поживати, вовтузитися з дітлахами! Обставити свій дім так красиво, витончено, як любить Торвальд. А там, подумай, не за горами і весна, синє небо, простір. Можливо, пощастить проїхатися кудись. Можливо, — знову побачити море! Ах, справді, як чудесно жити і почувати себе щасливою!

У передпокої чути дзвінок.

Фру Лінне (встає). Дзвонять. Мені, мабуть, краще вийти.

Нора. Ні, залишайся. Сюди навряд чи хто зайде. Це, певно, до Торвальда…

Служниця (на дверях передпокою). Вибачте, пані, тут якийсь пан хоче поговорити з паном адвокатом.

Нора. Тобто, з директором банку, хочеш сказати.

Служниця. З паном директором. Та я не знаю, — адже там лікар…

Нора. А що це за пан?

Крогстад (на дверях). Це я, фру Хельмер.

Фру Лінне, вражена, здригнувшись, одвертається до вікна…

Нора (ступивши крок до Крогстада, з хвилюванням, притихлим голосом). Ви? Що це значить? Про що ви хочете говорити з моїм чоловіком?

Крогстад. Про банківські справи, певною мірою. Я посідаю невеличку посаду в акціонерному банку, а ваш чоловік буде тепер нашим директором, як я чув…

Нора. Отже…

Крогстад. В особистій справі, фру Хельмер. Більше нічого.

Нора. То будьте ласкаві пройти до його кабінету. (Байдуже вклоняється, зачиняє двері до передпокою, потім підходить до грубки подивитись, чи добре в ній горить.)

Фру Лінне. Норо… хто це був?

Нора. Приватний повірений Крогстад.

Фру Лінне. Отже, не справді він.

Нора. Ти знаєш цю людину?

Фру Лінне. Знала… Кілька років тому. Адже він якийсь час вів справи у наших краях.

Нора. Так-так, правда.

Фру Лінне. Як він змінився!

Нора. Він, здається, був дуже нещасливо одружений.

Фру Лінне. То він тепер удівець?

Нора. З купою дітей… Ну от, розгорілось. (Зачиняє дверцята грубки і легко відсуває качалку.)

Фру Лінне. Він, кажуть, займається найрізноманітнішими справами?

Нора. Так. Дуже можливо. Я зовсім не знаю. Але годі нам думати про справи. Нудно.

З кабінету Хельмера виходить лікар Ранк.

Лікар Ранк (ще на дверях). Ні-ні, я не хочу заважати. Я краще загляну до твоєї дружини. (Зачиняє за собою двері і помічає Фру Лінне.) Ах, вибачте! Я і тут, здається, буду заважати.

Нора. Анітрохи. (Представляє їх одне одному.) Лікар Ранк — Фру Лінне.

Ранк. Ось як. Я частенько чув це ім'я у цьому домі. Здається, я обігнав вас на сходах, коли йшов сюди.

Фру Лінне. Так!.. Я піднімаюсь нагору дуже повільно. Мені важко…

Ранк. Еге ж… Маленьке зіпсуття внутрішнього механізму!

Фру Лінне. Скоріше — просто перевтома.

Ранк. І тільки? То, мабуть, приїхали до міста відпочити — бігаючи у гості.

Фру Лінне. Я приїхала сюди шукати роботи.

Ранк. Що ж, це особливо слушний засіб від перевтоми?

Фру Лінне. Адже треба жити, лікарю.

Ранк. Так, якось приємно думати, ніби це вельми потрібно.

Нора. Ну, знаєте, лікарю!.. І ви ж не від того, щоб пожити.

Ранк. Ну так, виходить. Як мені не погано, я все-таки готовий жити і мучитись якомога довше. І всі мої пацієнти також, і всі моральні каліки так само. Зараз ось один такий сидить у Хельмера…

Фру Лінне (тихо). А!..

Нора. Кого ви маєте на увазі?