Ляльковий дім

Ранк. Приватного повіреного Крогстада, людину, про яку ви нічого не знаєте. У нього підгнило саме коріння характеру, добродійко. Але й він твердить як щось непорушне, що і йому треба жити.

Нора. Справді? Про що ж він прийшов говорити з Торвальдом?

Ранк. Їй-право, не знаю. Чув тільки щось відносно акціонерного банку.

Нора. Я не знала, що Крог… що цей приватний повірений Крогстад має відношення до банку.

Ранк. Так, він посідає там якусь посаду. (До фру Лінне.) Не знаю, чи водяться у ваших краях такого сорту люди, які наче в гарячці шмигляють усюди, рознюхуючи, чи не пахне де моральною гнилизною, щоб потім цю особу мати на увазі для призначення на якусь вигідну посаду. А здоровим доводиться смиренно залишатися за порогом.

Фру Лінне. Але ж хворі більше, ніж усі інші, потребують догляду.

Ранк (знизуючи плечима). Отож воно й саме через такі погляди суспільство перетворюється на лікарню.

Нора зайнята власними думками, раптом сміється негучно і плескає в долоні.

А ви чого смієтеся з цього? Чи знаєте ви власне, що таке суспільство?

Нора. Дуже мені потрібне ваше нудне суспільство! Я зовсім з іншого сміюся… Страх як утішно! Скажіть, лікарю, тепер усі службовці в цьому банку підкорені Торвальду?

Ранк. То саме це вас так дуже втішає?

Нора (посміхаючись і наспівуючи). Це вже моя справа. Моя справа. (Ходить по кімнаті.) Та й справді, страх як приємно подумати, що ми… цебто Торвальд, має такий вплив на таку силу людей. (Виймає з кишені торбинку.) Лікарю Ранк, чи не хочете ви мигдалевого печива?

Ранк. Те-те-те, мигдалеве печиво! Я гадав, що це у вас заборонений плід.

Нора. Так, але це Кристина мені принесла трішки.

Фру Лінне. Що?.. Я?..

Нора. Ну-ну-ну, не лякайся. Ти не могла знати, що Торвальд заборонив. Треба сказати, він боїться, що я зіпсую зуби. Але що за біда — разочок! Правда, лікарю? Будь ласка! (Кладе йому в рот печиво.) Ось і тобі, Кристино. І мені можна одне, маленьке, — або вже два, так і буде. (Ходить знову.) Так, я справді безмежно щаслива. Одного тільки мені б дуже хотілося ще…

Ранк. Ну? Чого ж іще?

Нора. Дуже б хотілося сказати при Торвальду одну річ.

Ранк. Чого ж ви не скажете?

Нора. Не смію. Це гидко.

Фру Лінне. Гидко?

Ранк. Тоді не раджу. Але при нас можна сміливо… Ну, що ж це вам так дуже хотілося б сказати при Хельмері?

Нора. Дуже хотілося б сказати: під три чорти!

Ранк. Що ви, що ви!

Фру Лінне. Що з тобою. Норо?..

Ранк. Скажіть. Ось він іде.

Нора (ховаючи торбинку з печивам). Тсс-тсс-тсс!

Хельмер. З перекинутим через руку пальтом, тримаючи в іншій руці капелюх, виходить з кабінету

Нора (йдучи до нього). Ну, любий, спровадив його?

Хельмер. Так. Пішов.

Нора. Дозволь тебе познайомити. Це Кристина. Приїхала до міста.

Хельмер. Кристина?.. Вибачте, але я не знаю…

Нора. Фру Лінне, любий, фру Кристина Лінне!

Хельмер. А, ось воно що! Очевидно, подруга дитинства моєї дружини?

Фру Лінне. Так, ми давні знайомі.

Нора. І уяви собі, вона вирушила у таку далеку дорогу, щоб поговорити з тобою.

Хельмер. Тобто як це?

Фру Лінне. Не те, щоб власне…

Нора. Кристина якраз відмінна конторниця, і їй дуже хочеться працювати у тямущої людини, щоб підучитися ще більше…

Хельмер. Дуже розумно, пані…

Нора. І коли вона дізналася, що тебе призначено директором банку, — про це було в газетах, — вона відразу ж полетіла сюди… Правда, Торвальде, ти заради мене зробиш щось для Кристини? Га?

Хельмер. Так можливо. Ви, мабуть, удова?

Фру Лінне. Так.

Хельмер. І маєте досвід у конторській справі?

Фру Лінне. Так. Чималий.

Хельмер. То дуже можливо, що я зможу надати вам місце…

Нора (плескаючи в долоні). Бачиш, бачиш!

Хельмер. Ви з'явились саме у щасливу хвилину, пані.

Фру Лінне. О, як мені вам дякувати?

Хельмер. Нема за що. (Одягає пальто.) Але сьогодні ви вже вибачте мені…

Ранк. Стривай, і я з тобою. (Приносить з передпокою свою шубу і гріє її перед грубкою.)

Нора. Тільки не затримуйся, любий Торвальде.

Хельмер. Годину, не більше.

Нора. І ти йдеш, Кристино?

Фру Лінне (одягаючи пальто). Так, треба піти пошукати собі кімнату.

Хельмер. То, може, вийдемо разом?

Нора (допомагає фру Лінне). Шкода, що у нас так тісно, немає жодної можливості…

Фру Лінне. Що ти! Хто ж про це думає! Прощавай. Дорога Норо! І спасибі тобі за все.

Нора. Прощавай поки що. Увечері ти, зрозуміло, знову прийдеш. І ви, лікарю. Що? Коли будете добре себе почувати? Ну, звичайно, будете. Тільки закутайтеся добре.

Всі виходять, прощаючись і розмовляючи, до передпокою. Зі сходів чути дитячі голоси.

Це вони! Вони! (Біжить і відчиняє зовнішні двері.)

Входить нянька Анна-Марія з дітьми.

Заходьте! Заходьте! (Нахиляється і цілує дітей.) Ах ви, любі мої, славні! Подивись на них, Кристино! Ну, чи не славненькі ж?

Ранк. Розмовляти на протягу забороняється!