прекрасно чув усе.
— Вода — це жизня. Значить, на Марсі жити можна.
— Може, полетиш?
— Мене жизня й тут влаштовує.
— Коли б моя воля, я б тебе — ну, не на Марс, дорого коштуватиме, а кудись у тайгові необжиті простори…
— Не дослужитися тобі й до майора, лейтенанте.
— Це чому ж?
— Бо нема в тебе державної мозги.
Малиновський аж захлинувся од обурення.
— І куди міліція дивиться?
— Ти мене міліцією не лякай. Вона в мене вже кілька разів була і там, де сіла, там і злізла…
— На жаль, — махнув рукою Малиновський. — Розумієте, — пояснив Шугалієві, — теплиця в нього, й тюльпани вирощує. І вміє так підгадати, що до Восьмого березня розцвітають. А знаєте, скільки тоді один тюльпан коштує?
— Знаю. — Шугалій згадав натовп нетерплячих чоловіків на базарі в обласному центрі і те, як він сам залишив десятку за трійко великих голландських тюльпанів.
— А я й собі, — нахабно засміявся Нечипір Спиридонович, — і людям.
— Я тобі дам людям, спекулянт паршивий! — не витримав Малиновський. — Таких, як ти, точно на Марс закидати треба.
— Авжеж, — несподівано швидко погодився Нечипір, — поки ти протоколи складатимеш, я й там дім поставлю.
— Але ж тюльпани там продавати нікому.
— Люди скрізь наїдуть. Аби ми першими там були!
— Овва, політик! — зареготав Малиновський. — Ти хоч газети передплачуєш?
— Ми радіо слухаємо, — відповів Нечипір з гідністю, — транзистор маємо, то під час чергування й слухаємо. Вночі добре чути, й спати не так хочеться.
Шугалій уже знав, що Нечипір Спиридонович працює сторожем на базі райспоживспілки і що пішов він туди, щоб не вважали дармоїдом і щоб мати багато часу: відчергував добу, дві вільний.
— Може, ти ще різні «голоси» слухаєш? — запитав Малиновський удавано байдуже, але Нечипір не спіймався на гачок.
— Самі знаємо, що слухати, — відповів двозначно, — і політінформацію тобі зробити можу.
— Якщо кожен полізе в політику… — невдоволено пробурмотів Малиновський, але не доказав: Нечипір скинув оберти, і човен м'яко ткнувся носом у піщане дно.
Роздягнувшись, Шугалій зайшов у воду, дивуючись її прозорості. Занурився по горло і все ж бачив на дні, здається, кожну піщинку. За крок від себе помітив двох великих озерних раків, хотів притягнути одного пальцями ноги, але рак виявився спритнішим, в останній момент щипнув за пальця клешнею, капітан інстинктивно відсмикнув ногу, й рак зник у глибині.
Шугалій засміявся від задоволення й поплив, різко викидаючи руки й час від часу занурюючи обличчя в теплу воду. Потім піриув з розплющеними очима, дістав руками дно й побачив якусь невеличку рибку — вона злякано югнула вбік, а Шугалій випірнув, як кит, пустив з рота фонтанчик води й поплив до берега.
Малиновський уже теж скупався й викручував свої довгі труси, а Нечипір лежав на сонці, не рухаючись.
— Зніміть мотор з човна, Нечипоре Спиридоновичу, — наказав Шугалій.
— Для чого? — невдоволено поворушився.
— Я ж казав: провадитимемо експеримент.
— З мотором?
— З човном.
— Човна не трож! Не дам, він іще мені потрібний.
— Нічого не станеться з вашим човном, шановний. Ви б змогли його перевернути догори дном?
— Для чого?
— Просто так, заради спортивного інтересу.
— Ні.
— А заради цього інтересу? — недвозначно поворушив вказівним і великим пальцями Малиновський.
— Якщо заплатять, чом би й ні?
— Я попрошу вас, якщо, звичайно, не заперечуєте. — втрутився Шугалій.
Нечипір Спиридонович засопів і поліз до човна.
— Тримай… — перекинув через борт важкого мотора Малиновському. Виніс на берег бак з пальним, витягнув весла з кочетів, склав акуратно на березі. Став, підтягнувши труси вище пупа, — і все ж вони мало не сягали колін, солідні труси районного промкомбінату.
— Давайте, — махнув рукою, — ставте свій скримент…
Шугалій відтягнув човна трохи від берега, де вода сягала йому по груди. Навалився на борт, але човен навіть не зачерпнув води. Кілька разів повторював свій маневр, але безрезультатно. Покликав Малиновського, проте і вдвох не змогли перевернути човна.
— Підтягніть до берега, — нарешті визнав за можливе втрутитись Нечипір Спиридонович. — На глибині і втрьох не впоратися.
Вони підтягнули човна до берега, і Шугалій, напружившись, нарешті перевернув його. Віддихався й з трудом відштовхнув на глибоку воду.
— Можете перевертати. — Підштовхнув до берега.
— І оце називається — скримент… — розчаровано протягнув Нечипір Спиридонович. — У мене б попитали, я б вам і так пояснив.
Удвох з Малиновським вони почали вичерпувати з човна воду, а капітан ходив по коліна в прозорій воді, радіючи і її чистоті, й сонячному теплу, й запаху свіжоскошеної трави на острові. Мабуть, тут росла зубрівка, бо пахло пряно й солодко, і цей запах настроював його на ліричний лад.
Малиновський вичерпав усю воду в носовому відсіці, сів на борт і закурив.
Нечипір Спиридонович кинув черпак на дно і пішов у глиб острова.
— Не затримуйся, за зайву годину не платитимемо! — кинув йому вслід Малиновський, але старий навіть не озирнувся. Він повернувся скоро, видно, погроза Малиновського все ж подіяла, — тримав у руці закіптюжений, але зовсім цілий котелок.
— Засмічують острів… — мовив осудливо, та не міг приховати задоволення від знахідки. — Вештаються тут усякі!
— Два тижні стояли, — сказав Малиновський.
— Дванадцять днів, — уточнив Нечипір. — У вівторок знялися.
— Хто? — поцікавився Шугалій.
— Двоє зі Львова. На острові намети ставити не можна, а ці мали дозвіл з лісництва.
— Жили на острові в наметі?
— Гарний намет, — схвально мовив Нечипір Спиридонович. — Німецький. Оранжевий з блакитним. Спальня на «молнії», ніякий комар не залетить.
— Ви знаєте їх?
— Гачки в них гарні, не магазинні, самі роблять чи дістають десь. На «Москвичі» приїхали, машину в Вільховому залишили, а жили тут.
— Машину, кажете, у Вільховому… — роздумливо мовив Шугалій. — І поїхали у вівторок?
— Я тут у вівторок рибалив: сам бачив, як знімалися. Хлопці рибу ловити вміють, центнер лящів нав'ялили. Особливо Володька.
— Володька? І знаєте — звідки?
— Володька Маковій з автобусного заводу. Другий, здається, з телевізійного. Чи з лампового. Віктор — рудий такий.
— Рудий, це точно, — підтвердив Малиновський. — Я бачив, ми тут неподалік рибалили.
