Панас Кузь міняв на даху гребінь. Сидів, звісивши босі ноги, як вершник, і навіть погойдувався рівномірно. Прилаштувавши зігнуту під прямим кутом бляху, огледів її уважно з усіх боків, витягнув з кишені цвях, і тут його гукнув Малиновський:
— Доброго дня, шановний! Чи не могли б на хвилю спуститися?
Кузь здригнувся й озирнувся злякано, вчепившись обома руками в гребінь, і цвях покотився по шиферу. Впізнав Малиновського, бо обличчя нараз зсудомила злоба, але тільки на якусь невловиму мить, одразу опанував себе, стукнув молотком по блясі, припасовуючи, і мовив похмуро:
— Діло в мене…
— Та й ми не без діла.
Кузь ще раз стукнув по блясі, але так, для порядку, засунув молоток у кишеню і почав обережно спускатися до драбини. Намацав ногою перший щабель і сковзнув раптом униз легко, наче й не торкався ногами щаблин.
— Що треба? — запитав неприязно, спершись плечима на драбину, немов підкреслюючи цим, що говоритиме тільки тут, під хатою, і нікуди не піде.
— Оце товариш капітан з області, — пояснив Малиновський. — Він має бажання глянути на вашого човна, Опанасе Лукичу.
— Човен як човен, що там цікавого?
— Звичайно, але виникла нагальна потреба.
Кузь втягнув голову в плечі, але відповів визивно:
— Нема в мене часу. І ви не маєте права. Де прокурорський дозвіл?
— Ось, прошу, — подав йому документ Шугалій.
Кузь навіть не взяв папірця в руки, зиркнув здалеку і пішов не до хвіртки, а навскіс по садибі до тину. Перескочив його, ледь торкнувшись долонями жердини. Шугалій також перестрибнув тин, а Малиновський переліз статечно, обдивившись попередньо, чи не забруднить штани.
Кузь ішов швидко серединою вулиці по нероз'їждженому піску, і сліди вервечились за ним, наче були живі: рухалися й бігли за босими ногами і ніяк не могли відлипнути від них.
Біля причалу Шугалій побачив Сухова з Олексою Завгороднім. Олекса рушив до капітана, але Сухов зупинив його.
— Почекай, хлопче, ти нам потім знадобишся.
Малиновський привів понятих.
— А де ж Лопатинський з Калеником? — запитав Шугалій.
— Он їдуть, — кивнув у бік левади Малиновський. І справді, підстрибуючи на купинах, до берега вискочили два велосипедисти. Каленик поставив свою машину біля рибальської хижі, а Лопатинський кинув просто на траву. Потиснув капітанові руку й підморгнув непомітно, відкликаючи, але Шугалій стиснув йому лікоть, і Лопатинський зрозумів його. Ступив крок назад, з цікавістю оглядаючи присутніх.
— Громадянине Кузь, — наказав Шугалій, — я прошу вас відчинити багажник човна.
— Для чого?
— Я прошу відчинити.
Кузь зайшов у воду, намочивши холоші штанів, підтягнув човен до берега. Відімкнув багажник і став поруч, усім своїм виглядом показуючи, що не розуміє, для чого все це робиться.
— А тепер, — наказав Шугалій, — дістаньте блешню, яку ви взяли у ветлікаря Завгороднього.
Кузь підтягнув мокрі штани й схопився за руків'я молотка, що стирчало з кишені.
— Яку блешню? — відступив на крок.
— Котру ви взяли в Завгороднього.
Кузь наморщив чоло, удаючи, що лише тепер збагнув, чого від нього хочуть.
— А йдіть ви під три чорти! — вигукнув нараз безпосередньо, і Шугалій подумав, що Кузь зовсім не простачок. — Нема в мене ніякої блешні. Тобто, — поправився, — є блешні, мої, розумієте?
— Ми, громадянине Кузь, усе розуміємо, і я б не радив заводити нас в оману, — сказав Малиновський суворо.
Кузь нараз посміхнувся, проте настороженість не сходила з його обличчя.
— Вас заведеш! — відповів. — Набачився вже!.. Але ж ніякої блешні Завгороднього не маю…
— Покличте Олексу Завгороднього, — наказав Сухов Малиновському. Той привів хлопця, і Шугалій звернувся до нього:
— Товаришу Завгородній! Ви знаєте батькові блешні? Пошукайте їх у цьому човні.
Хлопець нахилився над багажником, Кузь ступив крок до нього, і Шугалій підвів застережливо руку, згадавши про молоток у його кишені.
— Назад, — наказав, — і дайте мені молоток!
Кузь відступив і кинув молоток на пісок. Малиновський підібрав його і став поруч, відрізавши Кузеві шлях до відступу. Цей маневр виявився своєчасним, бо Олекса випростався якось розгублено й простягнув руку вгору долонею, на якій лежала блешня.
Кузь метнувся вбік, однак Малиновський устиг схопити його за руку.
— Спокійно! — наказав.
— Ви не маєте права! — загорланив нараз Кузь у розпачі.
— Чого не маємо?
— Підкидати мені блешню!
— Ну, знаєте… — аж розгубився Малиновський. — Усе ж робиться при свідках!
Кузь тупо обвів поглядом присутніх. Махнув рукою.
— Ех!.. — мовив безнадійно.
— Товаришу Завгородній, — запитав Сухов, — це справді блешня вашого батька?
— Так.
— Чи можете довести?
— Отут, біля гачків, батько мітив свої блешні. — Подав блешню майорові. — Бачите, літера «А».
Шугалій підійшов, роздивився з цікавістю.
Нараз витягнув з багажника кілька блешень, розклав на носі човна разом із срібною. Підкликав Каленика, зупинився з ним за два кроки від човна. Попросив:
— Прошу вас вказати, де блешня Завгороднього.
Той трохи повагався.
— Ота, крайня зліва… Хоча ні, середня, прошу вас, точно — середня, з меншими гачками.
— Усе правильно, — сказав Шугалій і обернувся до Кузя. — То як вона попала до вас?
— Нічого не розумію… — похитав той головою. — Якась нісенітниця, я це чесно кажу й прошу мені вірити.
— Ми віримо лише фактам, а вони проти вас.
— Усе проти мене… Завжди все проти мене! — Кузь розпачливо схопився за голову.
— А хто погрожував Завгородньому? — не втримався Малиновський.
У Кузя опустилися руки й посіріло обличчя.
— Ось воно що! — збагнув нарешті. — І ви вважаєте?..
— Ми просто хочемо знати, звідки у вас блешня Завгороднього? — повторив Шугалій.
— Якби ж це було мені відомо!
— А кому ж?
— Думайте собі, що хочете. Не бачив я Завгороднього, і ця блешня біс його зна звідки…
— Тоді ми вимушені затримати вас. Для з'ясування обставин. А зараз складемо протокол про вилучення речових доказів.
Малиновський заходився писати протокол, а Шугалій, вловивши очікувальний погляд Лопатинського, кивнув йому.
Вони відійшли до рибальської хижі, і Степан Степанович витягнув з кишені уламок велосипедної шпиці.
— Оце знайшов поблизу очеретів, — пояснив. — За кілометр звідси. Там по них хтось добряче потовкся і велосипедним колесом потім об корча зачепився. Шпицю й виламав.
Шугалій роздивився її уважно. Видно, був дефект у металі, бо вирвало не з гнізда — якась частинка
