- Злий дух бачити не можна. Хто бачив - зразу вмирай…
- А може, так кричать цi звiрi? - запитав я, вказуючи на динозаврiв, намальованих на стiнi.
- Нi… Вони так робить, - Квалi розтягнув губи i зашипiв.
- Як змiя?
- Нi. Змiя тихо… Цi дуже голосно.
- Може, то був голос iншого динозавра - хижака, - зауважив я, звертаючись до Джонсона.
- На зразок вашого тиранозавра? Можливо, й так. Я вийняв з ранця фотографiю тиранозавра i простягнув Квалi.
- Ти не чув про такого звiра?
Негр обережно взяв знiмок, довго роздивлявся, потiм повернув:
- Квалi не бачив такий… не чув.
Ми пробули бiля священного камiння до вечора. -Жодного звуку не долинало бiльше з боку болiт. Ми з Квалi лазили по печерах, полохаючи змiй, що ховалися там вiд спеки. Стiни бiльшостi печер були помережанi малюнками. Однак художники зобразили на них звичайних тварин Африки. Малюнок батька Квалi був єдиним,
- А твiй батько, Квалi, бачив великих звiрiв не тут?
- Нi, начальник. Вiн бачив бiля озера один день дороги звiдси. Завтра пiдем… .
- Скажи, Квалi, а за що бельгiйцi вбили твого батька?
Обличчя молодого негра зробилось похмурим, в очах спалахнули недобрi вогники.
- Ти якої земля, начальник? Англiєць?
- Нi, я поляк. Польща там, далеко, - я показав на пiвнiч.
- Про Радянську Росiю чув?
Квалi кивнув.
- Це поряд. Тiльки Радянська Росiя - велика країна, а моя - маленька…
- Знаю, - сказав Квалi, - вчитель говорив. Квалi вчився… Один рiк, - пояснив вiн i раптом посмiхнувся. - Школа дуже добре. Радянський Росiя - дуже добре.
Вiн глибоко зiтхнув, його обличчя знову стало похмурим.
- Батько заступився моя мати. Ударив бельгiйський солдат. Батька розстрiляли, п'ятнадцять iнший воїн. Нгоа теж… За вiщо?..
Що я мiг вiдповiсти? Я простягнув йому руку, i вiн мiцно потис її.
- Квалi твiй друг, - сказав вiн. - Ти добра чоловiк. Джонсон - добра чоловiк. Квалi тобi помагай, начальник.
Вiн узяв мене за великого пальця правої руки i сильно потягнув, а потiм простягнув менi свiй великий палець, i я також посмикав за нього.
Ми уклали дружнiй союз…
Увечерi з допомогою Джонсона вдалося дiзнатись у Квалi, що означають малюнки в печерах. На плато ранiше вiдбувались обряди посвячення у воїни. Кидали жереб, i кожний молодий мисливець повинен був убити того звiра, який ви'iав йому на долю. Щоб полювання пройшло вдало, мисливцi малювали на стiнi печери зображення тварин. Якщо вiд сходу до заходу сонця мисливець не змiг пiдстрелити звiра, обряд посвячення вiдкладали на рiк.
Квалi теж пройшов тут посвячення. Вiн повинен був убити лева. I вiн намалював його на стiнi печери бiля великих звiрiв, зображених батьком. Лева йому вдалося вбити, i шрам - пам'ять про те полювання… Рiк посвячення Квалi був останнiм роком виконання обряду на плато. Потiм бельгiйцi заборонили неграм виходити за межi територiй, розмiщених поблизу селищ. А незабаром у селi, де жив Квалi, бiльшiсть чоловiкiв було розстрiляно бельгiйськими солдатами… Квалi вiдбився i втiк…
Ми сидiли бiля вогнища. Легкий вiтерець приносив iз джунглiв аромат якихось квiтiв. Вдалинi реготали гiєни.
- Смiйтесь, смiйтесь, - пробурчав Персi Вуфф, - смiється. той, хто смiється останнiм…
Я вловив у його словах приховану погрозу. Кому вiн адресував її?
Схiд почав свiтлiшати. Блiде свiтло мiсяця осяяло савани.
- Може, пiти послухати, що робиться на болотах? - запропонував Джонсон.
Ми зарядили карабiни i пiшли на край плато. Скоро нас наздогнав Квалi з довгим гострим списом. Я вiддав йому нести свiй карабiн. Вiн жадiбно схопив його, лагiдно погладив воронований метал. Ми зупинились на краю обриву.
Я прислухався до дихання болiт i думав про те, що природа повна загадок i що щасливий той, хто, опинившись на порозi загадки, зробить вирiшальний крок.
* * *
Дорога до озера зайняла цiлий день. Ми вийшли на свiтанку. Найбiльшу спеку пересидiли в тiнi обривiв, а потiм знову вирушили вздовж краю плато на захiд.
Внизу простягалась горбаста савана, поросла групами високих дерев. Горби доходили до самого краю болiт. Мiж крайнiми горбами блищало велике озеро. З пiвночi в нього впадала рiка, що витiкала з глибокоi розколини в обривi плато.
- Там, - сказав Квалi, вказуючи на озеро.
До озера залишалось ще майже три кiлометри. Ми зупинились перепочити.
- Будемо спускатись? - спитав я у Квалi.
- Нi… Табiр треба ставити на гора бiля рiки.
- А чому не бiля озера?
- Не можна. Погано буде…
- Боїшся 'злих духiв'?
- Не можна, - наполегливо повторив Кввлi. - Моя знає…
Довелось погодитись. Ми повернули на пiвнiч вздовж краю обривiв. Носильники на ходу перекидались тривожними вигуками i з побоюванням поглядали вниз на озеро. Я наздогнав Джонсона.
- Як ви гадаєте, Джек, це тi ж болота, по краю яких ми лазили до настання перiоду дощiв?
- Хто їх знає. Може, й тi…
Старий мисливець помовчав, потiм спитав щось у Квалi. Негр довго пояснював, показуючи на пiвдень, на схiд i малюючи пальцями кола у повiтрi.
- Виходить, не зовсiм тi, - сказав Джонсон, коли Квалi замовк, - хоча вiн запевняє, що вони з'єднуються десь на пiвднi. Але дороги туди нема…
- Ми взяли теодолiт. Завтра визначимо координати озера i точно дiзнаємося, де знаходимось, - пообiцяв я.
- А яка користь? - зауважив Джонсон. - Карти все одно нема.
- Намалюємо на око. А наступного разу вiзьмемо з собою топографа.
- Ви гадаєте, що сюди доведеться ще приїздити?
- Безперечно.
Джонсон зiтхнув. Я зрозумiв, що, незважаючи на красу навколишньої природи i безлiч дичини, така перспектива його не радувала.
Мiсце для табору вибрали на високiй терасi поблизу водопаду. Рiка виривалася тут з вузької ущелини i падала пiнистими каскадами. Нижче водопаду рiка розтiкалась широкими протоками. Мiж ними виднiлась величезна кiлькiсть дрiбних острiвцiв, зарослих травою i кущами. За пiвтора-два кiлометри нижче поблискувала спокiйна гладь озера. Береги його заросли очеретом.
Поки розбивали табiр, звечорiло. Повечерявши м'ясом антилопи, ми лягли спати. За порадою Джонсона поставили варту.
Нiч минула спокiйно. Вранцi Квалi розповiв, що вартовi чули голоси рiзних тварин, але 'злi духи' мовчали. Втiм, звуки з болiт навряд чи долiтали до табору. До того ж їх заглушував нестихаючий гуркiт водопаду.
Рано-вранцi ми вирушили до озера. Всi були трохи схвильованi: адже ми знаходились бiля мети подорожi. В таборi я залишив тiльки трьох негрiв, решту взяли з собою, розраховуючи прочiсувати кущi на островах i зарослi очерету.
Чорнi воїни були веселiшi, нiж учора. Вони йшли охоче, дехто посмiхався i жартував. Кожен був
