впіймаєш.
Днями я написав на «відмінно» контрольну з арифметики, і тато пообіцяв мені:
— Наступної неділі візьму тебе з собою на рибалку.
Ми вирушили з дому в суботу надвечір і переночували в готелі.
— Нам треба встати о пів на четверту. Отже, негайно лягай спати, — наказав тато.
Так рано мені ще ніколи не доводилося вставати. Я боявся проспати. Перший раз прокинувся, коли надворі було зовсім темно. Я довго сіпав тата, поки розбудив його. Він увімкнув світло і поглянув на годинника.
— Повернися на другий бік і не здумай ще раз будити мене, — сердито сказав тато.
Годинник показував чверть на першу.
Згодом я знову прокинувся. Впевнений, що ми проспали, увімкнув світло і подивився на годинника: була друга година.
— Хай йому грець, — позіхаючи, пробурчав тато. — Ти спатимеш нарешті?
Я ліг і став міркувати, чи не краще мені взагалі більше не спати до пів на четверту. Але так не вийшло. Коли задрімав, мені приснилося, що я впіймав на вудку золоту рибку і вона стала прохати мене подарувати їй життя. За це вона пообіцяла завжди допомагати мені з арифметики. Ледве втяг я золоту рибку у свій човен, і сон минув, бо я впав з ліжка.
Тато дуже злякався і вилаяв мене.
Мені здалося, він навіть тихо сказав:
— Для чого тільки я взяв із собою цього телепня?
Була без п'яти хвилин третя.
Ми знову заснули, а коли прокинулися, годинник показував пів на п'яту.
— Проспали! — крикнув тато. — Це ти винний. Крутився цілу ніч, а тепер вугри вже пройшли.
Ми примчали до човна і попливли. Як це було чудово! Над водою висіла величезна сіра завіса туману, а в лісі кричала іволга. Я спробував заспівати іволгою.
— Тихіше поводься в човні! — гримнув тато. — Попереджую востаннє, а то прожену.
Невже він мене викине в озеро?
Тато веслував обережно. Ми прибули на місце й прив'язали човна до двох тичок. Тато дав мені маленьку вудочку, наживив дощового черв'яка і показав, як підсікати, коли клює, і як витягати рибу. Собі він узяв довгу вудку і закинув далеко.
Ми стали чекати. Сиділи довгенько. Раптом мій поплавець смикнуло.
— У мене клює! — крикнув я.
— Тс-с-с-! — зашипів тато. — Тягни!
Я підсік. У воді щось стрепенулося. Потім над водою показалася чимала гарна рибина. Вудлище зігнулося. Я розгубився.
— Тягни! — гукнув тато.
Я тяг репетуючи:
— Щука! Ура! У мене щука!
Тато гримнув:
— Тихіше поводься у човні!
Я витяг рибину. Вона впала татові просто на штани й забруднила їх.
— Це лин. Добрих півфунта буде, — сказав тато і насупився.
Знаю, він не дуже зрадів, що я перший упіймав рибину. Тато знову наживив мені черв'яка. Я закинув і знов у мене клюнуло. Цього разу підсік добре. На жаль, рибка була маленька — окунь.
— Спробуй здогадайся, чому вона у нього клює, - буркнув тато.
Його поплавець спокійнісінько плавав на воді.
Згодом у мене знову клюнуло. Я підсік, та, мабуть, зарані. Порожній гачок вискочив із води, пролетів повз татове вухо і вп'явся йому в куртку. Чудовий був гачок. В тканині він засів так міцно, що витягти його ми не змогли. Врешті-решт, нам довелося перерізати волосінь ножем. Гачок залишився в куртці назавжди.
Ледве встиг я закинути новий гачок із наживкою, як поплавець вмить потонув. Не гаючи часу, я смикнув, і на гачку затріпотіла рибина. Цього разу попався жирний окунь. Я показав татові свої три рибини і сказав:
— Правда, чудово?
Тато ледь кивнув. Він пильно дивився на свого нерухомого поплавця. Не пройшло й півгодини, як я впіймав ще маленького окунця, дві плітки і лина. А тато не зловив нічого. Він все частіше витягав свою вудку і уважно оглядав, ніби щось там було не так. Але все було в порядку. Нарешті, клюнуло і в нього.
— Підсікай! — крикнув я.
— Ні, — заперечив тато. — Я дам їй краще вхопитись. Тоді буде певніше.
— Зірветься! — не вгамовувався я. — Підсікай!
Тато смикнув, але вудлище не зігнулось. Рибина, завдовжки з палець, затріпотіла на гачку. Я зареготався, а тато сердито зиркнув, на мене. Одразу після цього я впіймав ще рибину, втричі більшу за татову. Я хотів знову закинути вудку, і тато теж розмахнувся. Волосіні заплуталися. Півгодини морочилися ми з ними, перш ніж знову змогли закинути.
Тато гнівався:
— Краще б ти залишився вдома!
А я казав:
— Але ж до мене йде найкраща риба!
І тато замовкав.
Потім я ще впіймав окуня і дві плітки, а тато знову нічого.
— Ану, давай поміняємося місцями. Переходь! — запропонував він. Мені не хотілося.
— Ти мені тільки рибу розженеш, — пробурчав я, але послухався.
Коли ми мінялися місцями, я підсковзнувся. Човен сильно захитався, і я випустив з рук вудку, її вмить однесло течією геть. Татові довелося відв'язати човна, щоб дістати мою вудку. Він знову дуже розсердився, але сказав тільки:
— Рибалці край. Ми розігнали всю рибу.
Тоді ми попливли в очерети і знову закинули вудки. Тато попрохав мене:
— Поглядай на мою вудку, а я налаштую спінінг.
Гаразд. Поглядаю на його вудку. Аж раптом клюнуло. Я смикнув, але вудка й не зворухнулася. Здавалося, гачок зачепився за дно. На допомогу мені прийшов тато з підсакою. Витягли ми коропа — фунтів зо два було в ньому, не менше.
— Це я впіймав, — кажу татові.
А він не погоджується:
— Але ж моя вудка!
Справді, чий же це короп? Чи мій, бо я його впіймав, чи татів, адже на його вудку? Ми так і не дійшли згоди. Посиділи ще трохи, але більше нічого не ловилося. Стало жарко. Знічев'я вирішив я дати своїм рибинам імена. Коропа назвав Юмбо, великого окуня — Максом, а пліток — Анною і Петрою. А тато тим часом змотав вудки і запропонував:
— Ану, берись за весла. Тільки веслуй поволі. Сподіваюся, впораєшся. А я закидатиму спінінг — може, впіймаю щуку.
Він узяв маленьку вудочку з котушкою і причепив до неї блискучу металеву рибинку. Яка смішна наживка!
— Це ж як? — поцікавився я. — Зовсім без черв'яка? Невже щука така дурна, що схопить цей шмат бляхи?
Тато взявся за голову.
— Ой леле! Кого я взяв на рибалку! Це ж блешня.
Але щуку, мабуть, нелегко ошукати. Я веслував, тато закидав, та ніщо не чіплялось. Раптом тато крикнув:
— Альфонсе, зупинимось тут.
Але човен плив собі далі — я ніяк не міг його зупинити. Тато стояв на кормі. Вудлище нап'ялося, ніби
