Хм!.. Відколи це в мене його немає?
Щось я раніше в тобі цього не помічала.
Може, ти ще багато чого в мені не помічала?
Може.
Тобі це треба?
Що, вже сховався? Боїшся, що я тебе викрию?
,,І вміє ж вона досягати свого!”
Мені приховувати нічого.
Та ну? Яким було твоє дитинство?
Жахливим.
А детальніше.
Неймовірно жахливим.
Зрозуміло. Коли ти почав грати?
Важко сказати. Почув гітару чи в три, чи в чотири, у сім-вісім взяв її в руки, а в тринадцять мене взяли в групу.
І як тобі там гралось?
Спочатку було важко призвичаїтись, а потім нічого – все пішло, як по маслу.
А пішов ти чому?
Група розпалась.
Що ти робив далі?
Нічого. Байдики бив.
Знову щось приховуєш.
Тобі полегшає, якщо скажу, що онанізмом?
Та ну!..
Якщо серйозно, то справді нічого не робив. Жив в своє задоволення і все.
Гаразд, коли ти почав курити?
Рано.
А пити?
Також рано.
А коли ти вперше зайнявся сексом?
Хм!.. Це все сталося приблизно в однаковий час, з інтервалом десь-так місяців два-три.
І коли...
Слухай, ти зібралась писати мою біографію?
Чом би й ні?
Не копайся в моєму минулому – краще буде.
Не інтригуй мене своїм минулим.
Я тебе взагалі не чіпав.
Він знову став схожим на їжака, от тільки ще більше замкнутим і чим більше він замикався, тим більший викликав у неї інтерес.
Одне питання, не більше.
Вона задумалась: що ж у нього таке спитати, щоб він побільше поговорив? В нього приємний тембр голосу...
В ту паузу щось промовляло до нього: „Давай, ну ж бо, зроби це! Ти ж все одно довго не витримаєш: все мріятимеш про неї, хотітимеш її, хотітимеш її тіло... Ця твоя тваринна пристрасть мучитиме тебе ще дуже довго, та ти можеш опанувати себе, тобто просто змусити її лягти під тебе. Ти ж чоловік! вона жінка, юна жінка – тут все і так ясно. Не поводься як хлопчисько – використай свій шанс. Тим паче в такий підходящий момент... Ну, сміливіше! Вам не завадять. Навіть якщо вона закричить, хто її почує? Емона курить на вулиці, а там гавкіт собак, п’яні воплі селян – їй буде не до вас. Ти лише глянь – вона просто пожирає тебе очима, так і просить, щоб ти розірвав на ній сукню, зубами стягнув ліфчик , а рукою... ну, тобі пояснювати не треба: ти і так прекрасно знаєш цей сценарій, цю п’єсу на афішах. Повір – вона не опиратиметься.” – „А як же почуття?” – наївно питає Чорний Ворон. – „А що „почуття”? При чому тут почуття?” – „Інакше я не можу.” – „Раніше міг і нічого.” – „То інше.” – „Скажи мені, яка тут різниця? Жінки – вони ж однаковісінькі! Балачки і ганчір’я, ганчір’я і балачки... обличчя та й ті однаково розмальовані!” – „Але то вона! Вона не така.” – „Та що ви кажете! Невже вона чимось відрізняється? Цікаво послухати, чим же?” – „Глузуєш?” – „Слабко сказано.” – „Мала дитина!” – „Таким ти мене створив.” – „В такому разі, я відмовляюсь з тобою говорити.” – „Чому?” – „Це схоже на божевілля.” – „Прислухатися до внутрішнього голосу – це не божевілля, це спосіб дізнатися більше про себе.” – „Так, значить, я збоченець?” – „Ні. Ти просто схиблений на цій дівчині.” – „А вона схиблена на мені?” – „Звідки мені знати? Я маю стільки ж інформації, як і ти.” – „Але ж ти звідкись знаєш, що вона мене хоче.” – „Друже мій, це очевидно! Тобі нічого шарітися і сором’язливо опускати очі – ти ж не маленький! До того ж чудово обізнаний в таких справах. Зроби з нею те, що зазвичай робиш. Повір на слово, вона більшого не варта.” – „Мені начхати на те, що ти кажеш. Вона чиста і я не затягуватиму її в бруд!” – „Ну і дурень...”
Ну, то що? – навіщось допитувалась Христина.
Що?.. Що я маю зробити?
Відповісти.
На що?
Ти мене слухав?
Я? Слухав... лише трішечки відволікся... якісь незрозумілі думки... Ти пробач, я не хотів, чесно. То що ти питала?
Я спитала, чому ти зайнявся наркоторгівлею?
А-а... Взагалі-то, я не хотів... мене змусили.
Хто?
Яка різниця? – його голос притих.
Чому ти піддався?
Не було інших варіантів. Та й тоді я був дурнішим, – що я міг зробити?
І давно ти цим займаєшся? – обережно запитувала вона.
Сім років.
Ти вживав? – мимоволі вихопилось у неї. – Вибач, що питаю, – намагалась виправитись. – Тобі, мабуть, тяжко про це говорити.
Нічого.
Він трішки помовчав, занадто не зловживаючи правом на тишу, а тоді мовив:
Тоді мені було п’ятнадцять. Спробував з цікавості... – і понеслось. Але це тривало недовго. З моєї голови швидко вибили цей дур. Не найприємніший період мого життя... Зате, після такого, ніякої спокуси.
Жодної?
Жодної.
Ні разу? – Христина присунулась до нього настільки близько, що могла легко тернутись щокою об його плече.
Ні разу, – підтвердив Чорний Ворон. З обережності він відсунувся.
Христина ж сперлася спиною об стіну. „Значить, – думала вона, – йому не подобається моя присутність. Я йому набридла. Тепер йому неприємно знаходитись поруч зі мною... або ж йому просто важко згадувати минуле. І взагалі, чому я на нього тисну? Задаю дурні питання, а він не знає, як відповісти. Краще сидітиму отак тихенько і більш не промовлю ні слова – так, принаймні, я нічим його не ображу.”
Вона сиділа і мовчала, дивилася на старе павутиння в кутку: воно таке слабке, чорне від пилі, обвисле... Жоден павук не хоче сидіти в такому кублі. А от поруч, над антресолями висить нове, щойно сплетене: ниточки пружно натягнуті, чисте, аж блистить, і зовсім непомітне для дурних мушок. Ось і зараз павучок обмотує чергову жертву в кокон й вприскує в неї шлунковий сік, аби вона шкоріше перетравилась – щось схоже на напівфабрикат, який засовуєш у мікрохвильову піч і через декілька хвилин маєш повноцінний продукт. От тільки природній процес повільніший. А мушка дзижчить, сіпається, намагається щосили
