Ти про що? – він трохи задумався перед цим, тому й не вловив настрою сказаної фрази.
Про Секоса.
Та чорт з ним, хай живе чоловік!
Так він же тепер буде всю ніч не спати: шукатиме для нас альтернативу дзеркалу... Я не хочу тебе кидати.
Хм... Тоді давай так: знайде щось – я піду з тобою, тим паче що мені тут вже добряче надоїло; не знайде – залишаємось тут. Отже, ми залишаємось у виграші.
А ти не боїшся проходити через це?
Не думаю, що це буде смертельно. До того ж, ти будеш поряд... Підстрахуєш новачка в разі чого.
Ладно, хай буде так...
Ну от. А поки що давай заїдемо в місто й купимо пляшку вина.
Хочеш напитися?
Ні, я хочу споїти тебе: завжди мріяв побачити тебе п’яною.
І скористатися ситуацією?
Якщо ти будеш наполягати.
Нічний Індлес був прекрасним: освітлені ліхтарями дороги, темні романтичні алеї, вивіски, що мигтять кольоровими лампочками. Свіже повітря манило на вечірню прогулянку. Передчуття пригод та веселощів надає сил й відганяє сон. І можна до ранку цілуватися за поворотом...
Він повертається з пляшкою.
Ти казав, що купиш вина.
Вина не було і я взяв шампанське. Ти не проти?
Вона всміхнулась і ввімкнула радіо. Вистрелив корок й з горличка потекла біла піна.
Нам є що святкувати? – між іншим спитав Чорний Ворон.
Ну... Нехай це буде новий день для серйозних починань у житті кожної дрібної комашки з цього світу.
Хитро.
Він дав їй першій зробити ковток.
Улігшись вдвох на сидінні, вони мовчки слухали музику, час від часу промиваючи горло невеликими порціями шипучки. Рукою він обіймав її за талію, а погляд його спрямований кудись вгору.
Слухай, – раптом сказав він.
Вона прислухалась.
Це ж та група, з якою я репетирував в підвалі. Пам’ятаєш?
Як вони пробились на радіо?
Де вони взяли гроші на розкрутку – оце питання!
Це з тобою?
Ні, вони записувались без мене.
А ти не жалкуєш, що пішов?
Старий репертуар – я б ніколи не зіграв краще. Будеш? – він підняв пляшку.
Ні.
Він зробив ще ковток й відставив шампанське. Там залишилась рівно половина.
Чорний Ворон почав підспівувати. Христина підхопила за ним:
Ти ж начебто не любиш співати.
Знаєш, коли я вип’ю, то й на баяні зіграю, хоч я й без поняття, як та штука працює.
Зверху почав крапати дощ. Кілька крапель пробирались крізь тріщину й падали на їхні обличчя. З кожним разом їх ставало більше. ,,Тепер я розумію, чому фургон був накритий клейонкою.”
Через дорогу знаходився готель. Вони втекли туди від дощу. В цей час почався сильний ливень і вони за декілька секунд добряче змокли.
На рецепшині сиділа огрядна дамочка, Її макіяж нагадував прелюдію шоу трансвеститів, її хімічна завивка була схожа на лігво вужів. Чекаючи закінчення зміни, вона акуратно підточувала свої довгі нафарбовані червоним лаком нігтики. Цікаво, для кого вона старається?
Вони підійшли до неї з передчуттям важкої розмови.
Вам чого?
Ми б хотіли зняти номер.
На одну ніч, – додала Христина.
Так. Це можливо?
Ні – різко відрізала дамочка. – Все зайнято. Місць немає.
А може все таки щось є?.. – Чорний Ворон перейшов на підступний тон – тихий ніжний баритон. – Не потрібно ніяких люксів! Ми згодні навіть на комірку.
Юначе, я сказала ,,ні”, значить ,,ні”.
Юначе, чому б вам не звернутися прямісінько до адміністратора готелю, а не мучити бідну жіночку?
Вони негайно ж оглянулись: на відстані чотирьох метрів від них стояла дуже поважна молода особа жіночої статі в досить облягаючому костюмчику лише з натяком на діловитість.
Якби юнак знав, хто тут адміністратор... – пробубнів Чорний Ворон. Він знає ту дівчину.
Ну що ти стоїш, мов нерідний?
А я й не рідний тобі.
Якби був рідним, все було б значно простіше.
Христина почувала себе глядачем в ляльковому театрі: дві розмальовані під людей шкарпетки спочатку не поспішаючи говорять, немов боячись когось налякати, потім розбалакуються й вже жваво торохтять між собою.
Ти по роботі чи просто так?
Просто так.
А детальніше?
Я завжди ненавидів у тобі твою допитливість.
А я обожнювала діставати тебе нею.
Поки я не витримував і не починав зривати з тебе...
А я з тебе...
І це був єдиний спосіб змусити тебе відчепитися від мене.
Ну чому ж ви не берете бейсбольні палиці й не б’єте себе по пиці, як ви любите це робити в класичному розумінні ляльок театру? Що це за грайливий лепет? Що за щебетання? Так не цікаво! Чуєте? Вистава паршива!
Перестань лицемірити.
А то що?
А то я можу не дати вам кімнату.
Які ми сьогодні злі! Може, для нас почався критичний період?
Ти досі підкалуєш цим дівчат? Дорослий хлопець, а дитячі замашки...
Правда в очі коле?
Ну гаразд. Ходімо, обговоримо все як слід – по-дорослому.
Я спробую, хоч нічого не гарантую.
