Сука! – пирснув Чорний Ворон.
Збив настільну ламу зі столу.
Він нас... – запиналась Христина. – Кинув?..
Уявляєш собі!
Та ладно! – мовив Максим, ще раз переглядаючи записку. – Може, це на краще.
Чорний Ворон зітхнув.
Може...
А якщо, все це не спроста?
Всі троє якось підозріло між собою переглянулись.
А що, якщо він нікуди не виїжджав? – вона продовжувала далі. – Всі його речі, начебто, на місці. Чому він не взяв жодну зі своїх книг, раз він збирав їх все життя? Невже не знайшлося жодної, яка була б дорога йому? Звідки ми знаємо, що це його почерк?
Максим положив записку на місце.
Це ти до чого?
Скидається на те, що його просто прибрали.
Прибрали?
Так. Вбили, якщо тобі так буде зрозуміліше.
Навіщо його вбивати? – запитав Чорний Ворон. – Де мотив?
Цього не можу сказати: я ж не слідчий... Мабуть, він комусь заважав. Знав забагато. Саме тому він сюди втік і відгородився від людей. Думав, що таким чином він буде в безпеці. Та людей, які знали про його захоплення паранормальним, ставало дедалі більше, вони приїжджали сюди, щоб поговорити на ці теми. Він відмовляв, бо боявся ,,хвоста”. Дарма. Вони все одно його знайшли...
У Максима мимоволі скептично віднялась права брова.
Ти серйозно?
Це лише припущення. Насправді варіантів багато.
Одним із них є те, що вбивця досі може знаходитись десь неподалік.
Він ляпнув це просто так, для підтримання бесіди. Проте Христина сприйняла це буквально.
В принципі, може і таке бути... – її голос наповнювався нотами страху. – Він може бути неподалік... Тут багато заростей... Легко сховатись деінде... Не виключено, що може зараз стежити за нами, підстерігати. О Господи, він же може нас тут убити!
Чорний Ворон захоплює Христину, поки в неї не почався напад паніки. Хоче відвести й посадити її в крісло – вона пручається. Тоді він взяв її на руки й таки посадовив в те крісло.
Ти мариш, – шепотів він, мало не торкаючись з нею губами. – Так, Христю, ти просто мариш... Ти все це придумала. Не було вбивці, а тим паче вбивства. Секос поїхав. Він живий і здоровий, сидить зараз у шезлонгу, курить мої цигарки... Він хотів аби ми так думали і ми будем так думати, не зважаючи правда це чи ні. Він почав життя з початку, а старим речам там не місце, тому вони всі тут. Віриш?
Вона довірливо кивнула.
Ну от і все... Стоп істериці. Посидь тут тихенько, зберися з думками і заспокойся... Добре?
Вона кивнула ще раз.
Він відійшов, впевнюючись, що дійсно все гаразд.
Заспокоївшись і самому, він підійшов до стола й висунув усі шухляди. В одній із них знайшов три сигарети – те, що треба.
Аванс повернув, проте платню забрав з собою, – прокоментував хлопець, щоб раптом новий факт не розбудив її підозри.
Став коло каміну, обперся, спокійно закурив, ніби йому байдуже, що тут відбувається. Коли Христина перестала невідривно дивитися на нього і закуталась у м’якість крісових подушок, він полегшено видихнув дим.
Книжка впала на підлогу.
Ти що там робиш? – спитав Чорний Ворон у Максима, який тим часом крутився біля книжкових полиць.
Я просто дивився.
Зазвичай прийнято дивитися не руками.
Дякую, я знаю. Просто тут так багато інтересного...
Моторошні книжки. В них забагато потойбіччя – магія, одним словом. Не вірю я в це.
Затим Чорний Ворон помітив, що в кімнаті холодно. ,,Підкинути в камін дровенят та затопити, чи що?”
А ти щось в цьому розумієш?
Колись захоплювався, – говорив Максим, ніби він вже звик відповідати на подібні питання. – Читав фентезі, наукову фантастику, бувало навіть практикував чорну магію... Всяке бувало в житті.
Екстрасенс? Маг? Чаклун?
Ні, що ти! Любитель.
І що це тобі дало?
Практично нічого. Звісно, я не рідко бував свідком чогось незвичного, надприродного.
НЛО бачив?
Яке в біса НЛО? Це все американські супутники стежать за нами, щоб ми раптом не випередили їх на світовому ринку. А наші, до речі, за ними. Маскування і нічого більшого.
Супутники кого?
Не зважай.
А з гномиками спілкувався?
Тільки коли вип’ю.
Ну, це у всіх буває. Білочки всякі...
Їжаки.
Їжаки? Ніколи не чув.
Я маю на увазі, їжаки в сечовому міхурі.
В сечо... Ні, це ти перебільшив.
Максим звинув плечима.
Кому як, – відповів він.
Просто ти не вмієш пити.
,,Сам ти не вмієш пити!” – сердився Максим, проте промовчав. Взяв першу книжку з полиці, яка трапилась йому під руку, і почав гортати її вперед-назад.
Давайте дізнаємось майбутнє, – запропонував Чорний Ворон. – Сторінка 286 п’ятий рядок зверху.
Максим відкрив і почав читати:
,,...Істина ніщо проти Слова Божого. Бо ж Істина і є Слово Боже, з однією лиш різницею, що Істина слабка. Вона не вселяє страх в людські душі. Істини занадто багато в розрідженому повітрі повсякденного життя. Слово Боже одне і звучить Воно гучно, як грім травневої ночі. Істину важко знайти, а Слово Боже важко почути. Господь більше не говорить з людьми: Він від них одвернувся...”
Вони глипали один на одного очима, чекаючи, що хтось із них щось скаже.
Сигарета, що догоряла свої останні хвилини, обпекла хлопцеві пальці.
Дідько!
Чорний Ворон викинув залишки в камін.
Ну, і що нам тепер робити? – із зацікавленням спитав Максим, відкидаючись у кріслі і обдивляючись кожного таким поглядом, наче щойно обіграв їх у карти.
Маячня!.. Невже ти в це віриш?
Випадковостей не буває.
Тоді перегадаймо.
Не можна: перший результат достовірніший.
